Тогді-б ще красче заспівав;
Хоч він тобі й нерівня,
А все-таки хоч трохи-б переняв“.
Такої похвали́ співун не сподівався;
Як-би був знав,
То й не співав.
„Прощайте, дякую!“ він до Осла озвався.
— „Прощай!“ сказав Осел: „навідайсь ще коли,
Бувай здоров, небоже!“
Таких суддів, такої похвали
Не дай нам, Боже!
Один мордатий Кіт до Щуки учащав;
Пройдисвітка зубата знала,
Чого хвостатий кум бажав:
До берега частенько припливала
І щиро кумонька свого
Карасиками шановала,
А Кіт і не цуравсь цього,
Бо жирная мишва вже при'їдаться стала.
Раз каже Щука так йому;
„Возьми мене мишей ловити“.
Дивуючись, кум глянув на куму
Та й засміявсь: „надумалась дуріти!
Не навтішаєшся таким добром:
Карась і сам у рот тобі ускочить,
А хитрая мишва так іноді морочить,
Що треба буть мудрованим котом,
