Цю сторінку схвалено
І запалить не запалила,
А тілько слави наробила
Та з сорому и сховалася кудись.
За цюю ки́постну дурницю
Полаяли Синицю
Та й розійшлись.
Яка-ж в цій байці, братця, сила?
А та: ніколи не хвались,
Поки гаразд не зробиш діла.
Вовк та Ягня.
На світі вже давно ведеться,
Що низчий перед висчим гнеться,
А більший меншого кусає та ще й бє. —
За-тим, що сила є…
Примір не довго-б показати, —
Та — цур йому! — на-що́ чіпать…
А щоб кінці як-небудь поховать,
Я хочу байку розказати.
У-літку, саме серед дня,
Пустуючи, дурне Ягня
Саме забилося до річки —
Напитися водички.
От, чи пило, чи ні — глядить:
Аж суне Вовк — такий страшений
Та здоровенний!
Та так прямісенько й біжить
До бідного Ягняти.
