Сторінка:Байки Леонида Глібова (Ляйпціґ, 1918).pdf/24

Цю сторінку схвалено

І запалить не запалила,
А тілько слави наробила
Та з сорому и сховалася кудись.
За цюю ки́постну дурницю
 Полаяли Синицю
 Та й розійшлись.

Яка-ж в цій байці, братця, сила?
А та: ніколи не хвались,
Поки гаразд не зробиш діла.

 

 
Вовк та Ягня.

На світі вже давно ведеться,
Що низчий перед висчим гнеться,
А більший меншого кусає та ще й бє. —
 За-тим, що сила є…
Примір не довго-б показати, —
Та — цур йому! — на-що́ чіпать…
А щоб кінці як-небудь поховать,
Я хочу байку розказати.

У-літку, саме серед дня,
Пустуючи, дурне Ягня
Саме забилося до річки —
Напитися водички.
От, чи пило, чи ні — глядить:
Аж суне Вовк — такий страшений
 Та здоровенний!
Та так прямісенько й біжить
 До бідного Ягняти.