Сторінка:Байки Леонида Глібова (Ляйпціґ, 1918).pdf/20

Сама собі по світові блукала…
 Діток нема: були колись —
Теперечки по світу розбрелись:
 Одним-одна зосталась мати. —
Пішла вона звичайненько прохати,
 Щоб Лев в дуплі дозволив їй,
 Самотній та старій,
 Хазяйство завести маленьке
 Біля іх милости близенько.
 — „Хоч сила всім страшна твоя,
 Хоч пан ти — каже — між панами,
 Та хто зна, що́ ще буде з нами:
 В пригоді, може, стану й я“…
— Хто? ти! — Лев заревів — така погана?
 Мене, такого пана,
 Сюди задурювать прийшла?…
 Пішла!
 Бач, теревені розпустила!
 Тікай, поки ще ціла!“
 Злякалась Миша, та притьмом,
 Поміж травою, лопушком,
 З переполоху почухрала —
 Туди-сюди — й з очей пропала. —
Раз Лев пішов поживи розглядать,
Та у тенета якось піймався.
Рвонув він раз — тенета не тріщать;
У-друге, в-трейтє — ні… Вже як не силкувався,
 Як не ревів,
 Як не вертів,
 А все-таки не вивертівсь — зостався.
 Прибігли люде, узяли,
 Звязали бідного та й повезли