Сторінка:Байки Леонида Глібова (Ляйпціґ, 1918).pdf/18

Цю сторінку схвалено
Зозуля й Півень.

 „Як ти співаєш, Півне, веселенько"…
 — „А ти, Зозуленько, ти, зіронько моя,
 Виводиш гарно так і жалібненько,
 Що іноді аж плачу я…
 Як тілько що почнеш співати,
Не хочеться й пшениченьки клювати, —
 Біжиш в садок мерщій“…
— „Тебе я слухала-б до-віку, куме мій,
 Аби-б хотів, співати“…
— „А ти, голубонько, ти, кралечко моя,
 Поки співаєш на калині,
То й весело мені, і забуваю я
Свою недоленьку, життя своє погане
 Та безталанне…
 А тілько замовчиш,
 Або куди летиш, —
Заниє серденько, неначе на чужині…
І їстоньки — не їм, і питоньки — не пю,
Та виглядаю все Зозуленьку мою.
Як гляну на тебе, така ти невеличка,
 Моя перепеличко, —
 А голосочок то який!
 Тонесенький, милесенький такий…
 Куди той соловей годиться?“
 — „Спаси-бі, братіку, за добреє слівце.
 Як не кохать тебе за це?..
І ти виспівуєш, неначе та жар-птиця;
І далебі, що так, — пошлюся я на всіх“.
Де взявся Горобець, послухав трохи їх,
 Та й каже: „годі вам брехати
Та одно другого знічевя вихваляти!“