Цю сторінку схвалено
Чиж та Голуб.
Весною чижик молоденький.
Такий співучий, проворненький,
В садочку все собі скакав,
Та якось у сільце й попав;
Сердега в клітці рветься, бється…
А Голуб бачить та й сміється:
„А що́? попавсь? — от тобі й на!
Вже певно голова дурна…
Не бійсь, мене-б не піддурили,
Хоч як-би не хитрили,
Бо я не Чижик! ні… отсе!“
Аж гульк — і сам піймавсь в сільце. —
Ото на себе не надійся,
Чужому лихові не смійся!
Жаба й Віл.
Раз Жаба вилізла на берег подивиться
Та й трошечки на сонечку погріться.
Побачила Вола
Та й каже подрузі тихенько
(Вигадлива була!):
„Який здоровий, моя ненько!
Ну що́, сестрице, як надмусь,
То й я така зроблюсь?
От будуть жаби дивуваться!“
