Сторінка:Байки. Дарунок малим дітям (1864).djvu/30

Цю сторінку схвалено

Тут стара бжілка каже ёму: „Друже!
Ти у нас красою не величайсь дуже.
Хоть негарні — ми працюєм,
Медом вулій наш ладуєм.
Ти и гарний, тай що с того?
Шкода лише віку твого;
Ти нероба, а неробі,
Чим жить, лучшеб в зимним гробі.“

Собаки.

С Павлом Клим вертали в двох.
Гав! гав! на іх цуценя,
А там другий… далій в трох…
Гутюй! на вас, дурні, ня!
Павло було взяв за камінь.
„Ей! як трісну, буде амінь.“
— Трівай! — каже ёму Клим;
Не вспокоіш собак тим,
Най лиш оден закричить —
Тут іх хмара прилетить;
Лучше йдімо собі тихо.
А минеться тото лихо. —
Так и сталось як казав:
Вони тихо и пси тихо.

Отже минеться вам лихо,
Лиш ви тихо, то й пси тихо.