Цю сторінку схвалено
Чуже добро.
Смерком, літнёю порою,
Пливе, водою,
Пес с ковбасою,
Котору в різника украв.
У річку кинувся він вплав,
Що-б хто ёго де не спіймав.
Пливе. Споглянув: а водою,
Біля ёго, пес пливе
З довженною ковбасою —
Аж до ёго запах йде.
И все пливе, и з ним пливе,
А ковбасу таки несе.
Рудько тут став собі гадати:
„Що-б вадило, окрім одноі
И другу ковбасу ще мати?
Той псисько тут, и начеб мені в злість,
Ковбаси своій не ість,
И тичить мені під сам ніс…“
Хахап! з всій сили. — Що за біс?
Собака все и з ним пливе,
Лиш — ковбаси вже не несе.
Твоя-ж ковбаса, Рудьку! де?
У річці, сину! —
Се тобі дурний наука!
Чужого-б тобі не бажать,
А своє, що мав, держать,
То й неголодним спать би вклався,
А так у дурнях ти остався.
