Сторінка:Багдановіч Максим. Вінок (Київ, 1929).djvu/75

Ця сторінка вичитана

Скільки в нашім житті є дорог,
а ведуть вони всі до могили.
І без ясних надій, без тривог,
розгубивши останні вже сили,
там зустрінемось, зійдемось ми
і себе запитаєм: чого ми
звідусіль і не разом з людьми,
а самотно йшли в край невідомий?
І чого поспішалися так,
понад міру напруживши сили,
коли тихий, плазучий хробак
все ж догнав нас на самій могилі?