ДОДЕРЖАНЕ СЛОВО
Крізь радісний, залитий світом бір
проходить жовтий насип залізниці.
Як рівно рейки, ніби на таблиці,
лягли уздовж! Немов зелений зір,
он скло у семафоровім віконці
блищить! Як телеграфний стовп гуде!
Поглянь: на дроті птаство молоде,
а дріт червінцями горить на сонці!
І ось сюди — десь певно мимохідь —
тихенько ламлючи хрускі хмизини,
поволі видибає з-за малини
кудлатий бурий молодий ведмідь.
Повітря нюхає; недбало поглядає
дрімотними очима, ніби спить;
у далечінь, зачувши гук, зорить —
і враз, не стямившися, завмирає…
