Краю мій рідний, проклятий від бога,
скільки зазнав ти недолі!
Хмари, болото та нивка убога…
Вітер гуляє на волі.
Поруч розкидані селища рідні,
Жаль мені здавлює груди! —
Голі березки, хатиночки бідні…
Ходять зажурені люди.
Як наробились їх стомлені руки,
як наносилися спини!
Скільки їх змусили витерпіть муки
пущі, яри, низовини!
Лиш придивися до нього ти люду —
стиснеться серце від туги:
стільки побачиш ти суму і нуду,
стільки образ і наруги.
