морозні взори на вікнах, замерзле джерело, під яким струмує вода, дрібні зірки, що їх видно тільки тоді, як смеркне, — ось ті образи, які до вподоби припали нашому поетові. Їх ніхто не помічає, крім нього — через те він так і любить їх, і милується ними, як дитина.
Часто-густо зв'язує Багдановіч природу з образами, взятими з білоруської мітології — з лісунами, водяниками, зміїними царями, русалками тошо. Це теж — манера, властива школі символістів, манера, що її подибуємо і в Бальмонта, і в Блока, і в Сологуба, і в Ремізова. Сюди належать такі вірші, як «Хрэсьбіны лясуна», «Падвей», «Зьмяіны цар», «Лясун», «Срэбныя зьмеі» та цикль «У зачарованым царстве». Цикль віршів з центральним образом лісуна — найбільший. Лісун — це похмурий, сумний дід, який, лежачи на вітах, колише бір, або грає, перебираючи пальцями туго натягнуті струни сосон. Інколи він злітає з темних ялин в образі пугача, лякаючи кривавими очима людей, а то просто лежить нерухомо, як пень, під деревом, вигріваючи на сонці стару, коржаву шкуру. Легко догадатися, що в образі лісуна Багдановіч змалював білоруський народ, мрійний і бездіяльний, як і той мітичний дід, що про нього оповідають білоруські казки. Тому то поета й охоплює така туга, коли він стрівається з цим дідом:
Гляджу на яго я уныла, —
на сэрцы і жаль, і жуда:
ўсё зьнікла — і ўдаласьць, і сіла!
Прапала, як дым, як вада![1]
Найхарактерніша риса Багдановічевих малюн-
- ↑ Там само, т. I, 13.
