щини, належать насамперед твори національно-соціяльного характеру. Рідна земля — це єдина втіха для хворого поета: він тужить над її горем, живе її надіями. Центральна ідея, що проходить через більшість віршів цього циклю, — національне й соціяльне відродження країни. Багдановіч — пророк цього відродження. В багатьох образах утілює він ідею, якій служив протягом свого недовгого життя. Найкращий із них — це той, що він його дав у сонеті «Паміж пяскоў Егіпецкай зямлі», який для білоруса являє, кажучи словами Дзяржинського, цілу епопею. Сонет цей вийшов дуже сильний тому, що поет влучно порівняв країну, яка стоїть на порозі національно-соціяльного відродження, з засохлим зернятком, що, пробувши кілька тисяч років у саркофагові єгипетської піраміди, все ж таки проросло й викинуло колос, бувши посаджене в землю. Тему для цього сонету Багдановіч узяв, очевидячки, з якогось журналу, де оповідалося про цей дивовижний факт. У нього взагалі була така манера — збирати маленькі факти, окрушини життя, й перетворювати їх у перлини високо-художньої цінности:
Калі ў ракавіну цёмную жамчужніцы
упадзе пясчынка хоць адна, —
жомчугам патроху робіцца яна!
Калі ў дух мой западзе і заварушыцца
там кавалак грубага жыцьця, —
ў жомчуг зьвернецца ён сілай пачуцьця![1]
Ось так, напр., написаний вірш «Пагоня», якого автор створив на схилі молодого життя, коли вже його мучила передсмертна гарячка. Нестримні,
- ↑ Творы М. Багдановіча, т. I, 191.
