До XX сторіччя на Білорущині не було помітного національного руху. Слов'янське відродження, що припадає на першу половину XIX віку, не зачепило широких кіл білоруської народности. Зовсім незначний культурний рух, що ми його спостерігаємо на Білорущині в той час, являє собою відгомін польського романтичного націоналізму й не виходить за межі етнографічного дослідження народнього життя та народньої творчости. Представники його, переважно поляки, писали майже виключно польською мовою, тільки інколи підробляючись під тон білоруської народньої поезії, і дивилися на Білорусь, як на складову частину і польської території, і польської національности.
Після польського повстання 1863-го року, до якого білоруський народ поставився байдуже, російський уряд заходився «розполячувати» білорусів, уважаючи край їхній за «искони русский». Тодішнє російське громадянство та російська наука, поділяючи думки свого уряду, помагали йому в його обрусительних заходах. Російські археологи та етнографи доводили, що білоруської народности зовсім немає, що вона нічим не різниться від великоруської народности, що «Білорусь» є тільки географічний термін.
