Сторінка:Багалій Д. І. Нарис української історіографії, т. I, Літописи, вип. 1.pdf/99

Ця сторінка вичитана

взявши на увагу вказівки на тих писарів, що складали княжі грамоти, висловлює думку, що вони вели і самий літопис, і що мав він більш офіційний характер, ніж инші обласні літописи. А як воно й не так, то треба все-таки сказати, що офіційних документальних звісток у галицько-волинському літописі чимало. Ми маємо в ньому реєстри вбитих дружинників, імення послів, татарських кагальників, тих осіб, котрі брали участь у переговорах й умовах. Галицько-волинський літопис поділяється на дві частині: перша — з 1201 по 1261 рік (стор. 479–561); друга — з 1261 р. до кінця, до 1292 року включно (стор. 561–616). Перша частина, кажучи взагалі, присвячена головним чином галицьким подіям, добі Данила Романовича і, власне, йому самому. Під роком 1227 навіть читаємо такий заголовок: „Начнемь же сказати бесчисленыя рати, и великыя труды, и частыя войны, и многия крамолы, и частая востания, и многия мятежи, из(ъ)млада бо не бы има покоя“ (стор. 501), під роком 1229 знову читається заголовок: „посемь скажемъ многий мятежь, великия льсти бещисленыя рати“ (стор. 508). І, справді, теє становище, в якому опинилися діти Романові — Данило і Василько, було скрутненьке. Літопис дуже прихильний до кн. Данила, який, на погляд літописця, перебуває під опікою небесних сил, і господь йому допоміг захистити Галич од угорського короля Бели; бог таки послав архангела Михаїла „отворити хляби небесныя“ (проти угрів), ангел їх побивав і „Данилъ же, Божьею волею, одерьжа градъ свой Галичь“ (стор. 507–508). Холмчане дуже любили князя Данила „любяхуть же и гражане,… «се есть, казали вони, держатель нашь, Богомъ даный» — и пустишася яко дѣти ко отчю, яко пчелы к матцѣ, яко жажющи воды ко источнику“ (стор. 517–518). До боярів літопис відноситься як до ворогів кн. Данила і коромольників, дає їм неприємні епітети: під роком 1230: „крамолѣ же бывши во безбожныхъ боярехъ Галичкыхъ“ (стор. 508); вони сиділи в думі і хтіли запалити вогонь чвар і заколоту; соцький Микула нагадує Данилові прислів'я, застосовуючи його до бояр: „Господине! не погнетши пчелъ меду не ѣдать“ (стор. 509); галицьких бояр літописець називає „льстивыми“ (стор. 499). Перша частина це немов суцільне оповідання, яке иноді переривається відомими нам словами: „тишина бысть“, або инакшими вставками. Друга частина не має такої суцільности і одности; присвячена вона головним чином волинським подіям і писана мабуть у Володимирі Волинському і дуже прихильна до волинських князів — брата Данилового Василька Романовича і сина його Володимира, що за його-то, як думають, і складено було звід, можлива річ, що його двірським історіографом, як гадає Петрушевич.