Сторінка:Багалій Д. І. Нарис української історіографії, т. I, Літописи, вип. 1.pdf/98

знають двох літописців, що писали в ріжних місцях і в ріжні часи, другі гадають, що це є звід, складений на підставі звісток декількох літописців; треті автором зводу називають того самовидця, що описав найновіші події. Галицько-волинський літопис складений не духовною особою, а свіцькою; а звістки про церковні справи взято чи не з церковних і манастирських записів. Була, що правда, висловлена гадка (Лашнюковим), що й цей літопис міг бути складений духовною особою, бо духовництво брало тоді велику участь і в громадських справах (є думка, що як духовництво і брало участь в складанню літопису, то біле), але більшість дослідників (М. І. Костомаров, Вс. Ф. Міллер), схиляються до думки, що автор чи редактор цього зводу був людина свіцька, досить освічений і розумний. Автор чи складач літопису згадує про тії пісні, які складалися на славу князям за їхні перемоги, Данилові і Василькові за їх перемоги над ятвягами; під 1241 роком згадується навіть про славутнього співця Митусу, що „древле за гордость не восхотѣвшу служити князю Данилу“ (стор. 528); а духовництво, особливо ченці, як знаємо, не дуже то були прихильні до свіцьких співців і музик. Той, хто складав галицько-волинський літопис, чи ті, що його складали, стояли близько до князів і добре знали, що робиться при княжому дворі: кидається в вічі, що дуже точно описуються звичаї, характер князів, пригоди з ними; нагадаймо собі, наприклад, з якими реальними подробицями описано хворобу кн. Володимира Васильковича, якою він хворів 4 роки; описові цієї хвороби він присвячує окремий заголовок, кажучи „болезнь же его сице скажемь“ (стор. 601, 602, 603); або знов — Мстислав подарував Данилові свого борзого коня — і літопис додає, що він був сивий (стор. 491); другий раз борзий кінь Мстиславів називається актазом (стор. 498); третій раз оповідається, що під Данилом було вбито його гнідого коня (стор. 515). Близький до князів і їх канцелярії, літописець міг користуватися і офіціяльними актами, і частину з них він заніс до літопису. Літописець бачив шлюбну умову — „обѣтъ“ Романа Даниловича з дочкою австрійського герцога Гертрудою, і за обіт цей під 1245 р. каже: „его же за множество весь не списахомъ“ (стор. 545), та, на жаль, з нього нічого не виписано; він згадує про грамоти Батия. Літописець заніс до літопису заповіт Володимира Васильковича; під роком 1287 він оповідає: „Володимеръ же повелѣ писцю своему Федорцю писать грамоты“ (і далі йде „князя Володимеря рукописаніе“); хтів був він записати таку-ж саму грамоту і своєї княгині (стор. 594). Мстислав Данилович установив ловче на мешканців Берестя за їхню „коромолу“, і цей запис занесено до літопису (стор. 613). Один з дослідників галицько-волинського літопису,