Щоб вияснити питання про роки галицько-волинського літопису, проф. Грушевський присвятив для цього спеціяльну розвідку[1]. Це дуже цінна розвідка, і вона, оскільки це було можливо, вичерпуюче вирішує питання, якого раніше торкалися Н. М. Карамзін, Д. Зубрицький[2], Шараневич[3] і Н. П. Дашкевич[4]. Усі вони вважають хронологію галицько-волинського зводу за сумнівну і навіть помилкову, і поправляють її на підставі инших джерел і спостережень; особливо це треба сказати про Зубрицького, Шараневича і Дашкевича. Проф. Грушевський незалежно од них на підставі власних дослідів зробив детальний умотивований хронологічний аналіз галицько-волинського літопису (стор. 7–60), розглянувши геть усі хронологічні дати, розбивши його для цього на частини і присвятивши кожному епізодові окремий критичний екскурс. А на підставі цього хронологічного аналізу він склав „Хронольогічну таблицю подій галицько-волинської літописи“ (стор. 61–72). В питанні про хронологію літопису проф. Грушевський приходить до дуже негативного висновку. Галицький літописець, каже він, писав без років і сподівався розставити роки аж закінчивши працю, але обіцянки цієї не виконав, його літопис так і зістався без років; його наступники теж не проставили років, і весь галицько-волинський літопис, з незначними виїмками, зіставався без років; аж потім, як його було прилучено до літопису київського, якийсь книжник поділив його на роки (стор. 1–2). Аналіз хронології приводить його до висновку, що хронологію Іпатську треба ігнорувати і дату кожної події комбінувати окремо. „В виводі дат, — каже М. С. Грушевський, — старався я довести датованнє до можливої докладности, але подекуди се було неможливе, й приходиться обмежитися тільки приблизним означеннєм, з ваганнями до одного року“ (стор. 6–7). У своїх датах проф. Грушевський спірається на тексти инших літописних списків і всяких инших джерел, а також на комбінаціях, виведених з тексту літопису; ці останні він сам не визнає за остаточні і певні. В літописі є вказівки на авторство оповідачів: під 1226 роком, наприклад, літописець каже про себе — насъ (стор. 500), під 1280 р. — якоже передѣ писахомъ (стор. 582), під 1255 роком каже він про засіку у ятвягів, яку зруйнував Данило: еже и донынѣ пусто стоить“ (стор. 549), під 1287 роком літописець каже про себе — ихъ же (городів) не псахъ (стор. 596), під 1283 р. знов „о немъ же перед сказахомъ“ (стор. 587). Одні ви-
Сторінка:Багалій Д. І. Нарис української історіографії, т. I, Літописи, вип. 1.pdf/97
Ця сторінка вичитана
