писи“[1]. Треба зауважити, що обидва погляди (старих дослідувачів і М. С. Грушевського) ґрунтуються не на фактичних даних, бо їх немає, а на спостереженнях; а спостереження ці не настільки рішучі, щоб не залишали сумніву. А apriori думка про можливість місцевого галицько-волинського літописання до початку XIII т. досить імовірна, і коли визнавати існування чернигово-сіверських місцевих записів, то з таким самим, як навіть ще не з більшим, правом можна припускати й існування галицько-волинського літопису до 1203 року; в усякому разі, початок галицько-волинського літопису про князювання Романа, очевидячки, загублений.
Далі про галицько-Волинський звід проф. М. С. Грушевський висловлює ще такі думки: „Більше одноцільний характер (в порівнянню з київським зводом) має галицько-волинська літопись. Її вступна частина — оповіданнє про «великий мятеж» по смерти Романа, була написана в формі прагматичного оповідання, без років, якоюсь близькою Данилови особою, правдоподібно з Галичини, не скорше десь як в 40-х роках XIII в. Де що змінена при дальших редакціях, вона, одначе, заховала більше-меньш свою початкову форму; тільки в оповіданнях середини XIII в. помічаємо деякі посторонні звістки, внесені, очевидно, пізнійшим редактором — пинські звістки, в звязку з котрими могли стояти и богаті відомости про події вел. кн. Литовського та русько-литовську боротьбу, що виступають в середніх десятолітях літописи (особливо в 50-х-70-х роках). Можливо, що маємо тут останки якоїсь літописи з північної Волини, з сусідства Пинщини і вел. кн. Литовського; серед них сліди вступної повісти заникають на 1250-х роках. 70 і 80 роки літописи виповнені знову инакшим матеріалом: се волинський двірський літописець, близький до двору кн. Володимира Васильковича і його наступника Мстислава. Його оповіданнє, здається, кінчиться з роком 1289, і кінцеві записки літописи, мабуть, вийшли з під иньшого пера; пинські звістки під кінцевими роками знову могли б вказувати на північну Волинь. Сі дальші верстви літописи, за прикладом її початку, зроблені були також без років, аж до самого кінця; очевидно, волинський літописець продовжав уже готову галицьку літопись. Роки поставлені, зовсім довільно і хибно, якимсь хронольогізатором уже по злученню цілої галицько-волинської літописи з найдавнійшою і київською, і то тільки в однім з кодексів. І тепер маємо хронольогію лише в Іпатськім кодексі, а в иньших її нема“[2].
