вживаються в сьогочасній українській мові, як батогъ, вабить, великъ день, водохрещи, возь, вязити, въсхопитися, гребля, гугнивый, доволѣ, изминутися (розминутися), казати (учити), кожюхъ, коли, лаяти, лука, могила, николи, опочивати, отомкнути, очевисто, полоняникъ, пополошитися, притомити, прияти, расваритися, растинати, ролья, свита, сивый, словутьный, сокира, сопѣли, сорочька, стягъ, сумныи, тулитися, укропъ, хапатися, черевьи.
Другий, чисто обласний літопис це галицько-волинський літопис. Не дивниця, що Волинь і Галич мали свій обласний літопис, бо у XIII–XIV ст., коли Київ підупав і втратив своє політичне значіння, осередком політичного державного незалежнього життя зробилося галицько-волинське князівство. Літопис цей охоплює часи од 1209 по 1294-й рік, але в окремій редакції (без київського зводу і „Повѣсти“) чи не починався він раніше. Можлива річ, що галицько-волинське літописання почалося ще у XI ст., бо взагалі треба сказати, що письменство на Волині й у Галичині, як це відомо, процвітало, і ми маємо цілу низку пам'ятників письменства, що їх акад. О. І. Соболевський односить до галицько-волинської землі[1], хоч деякі з них акад. Яґіч вважає за київські. Володимир Василькович дуже любив письменство; в один з манастирів він дав євангелію, списану його власною рукою, та ще збірник свого батька. За уривок галицько-волинського літопису визнають оповідання Василя, внесене до „Повѣсти“, про осліплення Василька, бо склад його більше нагадує галицько-Волинський літопис, ніж „Повѣсть“. Василь був волинець і проживав у Володимирі-Волинському. Ізм. Ів. Срезневський висловив був гадку, що літопис вівся на Волині з-давніх-давен і що до нього належать такі звістки, які ми читаємо в „Повѣсти“: про Свинельда в землі уличів, про Мистишу. До цього літопису могли належати и звістки про Ростиславів похід на ляхів. Що-до київського зводу, то гадають, що туди увійшло багацько звісток, записаних на Волині і в Галичині (як, наприклад, — про Романа, про Івана Берладника, Володимира, то що). Вказують також на деякі звістки у Длугоша, яких нема у відомих нам списках літопису і які Длугош міг позичити з оцих старих галицько-волинських записів (події після смерти Ростиславичів, за Романа). Що початок галицько-волинського літопису в усякому разі загублено, це видко з того, що починається він отаким заголовком: „Въ лѣто 6709. Начало княжения великаго князя Романа, самодержца бывша всей Руской земли, князя Галичкого“. А зараз-таки за цим заголовком читаємо: „По смерти же великого
- ↑ Очерки изъ исторіи русскаго языка. Часть 1-я. К., 1884, стор. 1–58.
