як М. О. Максимович; не задовольнила вона в отому свойому новому вигляді, якого їй надав акад. О. І. Соболевський, і сьогочасних українських учених.
Спеціяльно розбірає мову київського зводу проф. М. А. Колосов у свойому „Очеркѣ исторіи звуковъ и формъ русскаго языка“; тут він торкається усіх трьох літописів, уміщених в Іпатському спискові, і зокрема зупиняється на київському зводі. Далі спеціяльну розвідку про мову усіх трьох літописів Іпатського списку одночасно дає і А. Нікольський — „О языкѣ Ипатской лѣтописи“[1]. Для своєї розвідки він користувався палеографічним виданням „Повѣсти“ і другим виданням Іпатського списку Археографічної Комісії (1871 р.). Торкалися мови Іпатського списку й акад. О. О. Шахматов, О. І. Соболевський та О. П. Потебня.
Загальний висновок Нікольського про мову Іпатського списку зводиться до того, що він написаний під великим впливом церковнослов'янської мови, але поруч з цим у ньому дуже помітно й народню стихію, як українську, так і великоруську. Про оригінал літопису можна з певністю заявити, що він південно-руського походження; це особливо треба сказати про третій галицько-волинський літопис. Оцей південно-руський оригінал був декільки разів переписаний у північній Русі, і через те до нього попало дуже багато елементів північно-східнього великоруського наріччя, бо вносили його великоруські писарі. Може навіть вони де-в-чому і переробили мову цього пам'ятника, надавши йому риторичности. Далі автор виділяє церковно-слов'янські елементи в мові Іпатського списку (уживання а замість народнього о — памагати, замість помогати, ъ і ь і т. и.); у морфології — в відміні, в часуванні, в синтаксисі. Що-до живої народньої мови (української і великоруської), то А. Нікольський наводить приклади і для одної і для другої в царині фонетики. До галицько-волинської говірки треба однести змішування ы і и (святымы, ратнымы); змішання у та в (оу бок) — знов риса південних говірок; шч (у слові вишча) це українізм, як і кличний відмінок; уживання ѣ це риса галицько-волинських говірок, і воно вживається в нашому пам'ятникові; але часто, замість нього, в одних і тих самих словах е пишеться замість ѣ, і це вже зроблено північним переписувачем, який у XV ст. не почував ріжниці між ѣ і е у вимові цих звуків. Змішування ч і ц свідчить, що Іпатський літопис був переписаний на півночі, бо це є особливість новгородських говірок. До своєї розвідки А. Нікольський склав словничок важніших слів Іпатського літопису. Там звертають на себе нашу увагу такі слова, котрі
- ↑ Рус. Фил. Вѣстн., т. XLI, стор. 238–275.
