Сторінка:Багалій Д. І. Нарис української історіографії, т. I, Літописи, вип. 1.pdf/91

суздальського владику Федорця, що йому врізали язика, осліпили й одрубали руку; при цьому велику увагу звертали на половців, що з ними велася боротьба і утворювалися снеми. Між иншим, літописець згадує про перепетівське поле, яке нагадує нам відому за наших часів могилу Перепятиху; цікава тая велика роля, яку відігравали у цій справі берендеї: вони не допустили князя виступити проти половців і сказали так: „не ѣздите вы напередъ, вы есте нашь городъ, ать мы поидемъ напередъ“; тут звертає на себе нашу увагу слово „город“ в значінню кріпости, військового табору (373–384). Після цього літопис оповідає про короткі часи князювання у Київі Володимира, Романа Ростиславича, а далі описує події за князювання Ярослава Ізяславича (стор. 384–429); тут уперше згадується про Москву (стор. 407). Року 1180 до Київа вступив Святослав, що його князювання й описує літописець (420–457); найбільше уваги звертається тут на боротьбу з половцями (тут є цікава вказівка на одного половчанина, у якого був живий вогонь), далі, цікаво теж, що переяславське князівство зветься Украіною; цікава характеристика галицьких князів Ярослава (стор. 441–442) і Володимира (444). Цікаво, що територію біля Київа літописець називає руською землею, виділяючи з неї Галич (стор. 446); цікаво, що Ростислав їде „по украйнѣ Галичькой“ (стор. 447); цікаві звістки про тії насильства, що їх чинили в Галичині угри (446–448); цікава вказівка на лови, на які виїхали на човнах князі, утихомиривши половців, на гирло р. Тясьмина, де „обловишася множествомъ звѣрѣй“ (стор. 449); варта уваги вказівка й на те, що чорні клобуки випустили за викуп узятого в полон половецького хана Кобана, по заповіту кн. Ростислава (стор. 452). Зауважу зприводу ханового ймення, що київський звід дає дуже багацько прізвищ половецьких ханів, і вони являються матеріалом для половецького словника. Цікава звістка про те, як постригли й посадовили на коня сина Всеволодового Ярослава (стор. 453) і про два ймення для новонародженого князя — князівське і христіянське (стор. 454). Наступником його був Рюрик (457–479); князювання його розпочалося з великих обідів, які давав він і які давали йому. Київське князівство називається „Рускою областью“ (стор. 459). Цікаві подробиці суперечок з-за волостей, що за них можна було дати одступного кунами; у вирішенню цих суперечок брав участь митрополит (стор. 460); йшла справа про старшинство в усьому племені Мономаховому (стор. 461); старший князь був замість батька для молодшого, а той ніби сином для його (стор. 462). Рюрик з родичами своїми вимагав од Ольговичів, нехай вони не домагаються Київа, а володіють хай тим, що їм залишив ще Ярослав — тоб-то по Дніпро. Але вони йому одповіли