всей Руской земли“ (стор. 332). Увійшли до київського зводу і записи инших київських манастирів, наприклад, Андріївського манастиря св. Симеона на Копиревому кінці, чернигівських князів, видубицького манастиря, Михайлівського манастиря, Софійського собора і Десятинної церкви; там велися записи про народини і похорони князів, яких ховали при церквах, про їхні шлюби. Звідтіля виходили звістки про київську митрополію та єрархію, про посадження на катедри єпископів, про їхню смерть і похорон, про будування і освячення церков, про ріжні знамення й чудеса. У Вишгороді велися записи чудес над труною Бориса й Гліба. Цікаві звістки про чужоземні події. Така, наприклад, звістка під 1187 роком про знамення, яке літописець зв'язує з одібранням сарацинами од хрестоносців Єрусалима: „въ той бо день, каже він, того мѣсяца взятъ бысть Ерусалимъ безбожными Срацины“ (стор. 441); під 1190 знову роком оповідається про хрестовий похід німців: „В то же лѣто иде царь Немѣцкый, со всею своею землею, битися за гробъ Господень, проявилъ бо бящеть ему Господь ангеломъ, веля ему ити. И пришедъшимъ имъ и бьющимся крѣпко с богостудными тыми Агаряны, Богу же тако попустившу гнѣвъ свой на весь миръ, зане исполнися злобъ нашихъ вся земля, и си вся наведе на ны (Господь) грѣхъ ради нашихъ, воистину судь створи и правы судбы его, и преда мѣсто святыня своея инѣмъ иноплеменьникомъ: сии же Нѣмци яко мученици святии прольяша кровь свою за Христа, со цари своими“ (стор. 449). Тут дуже цінна солідарність літописця з німцями, яких він навіть визнає за святих мучеників. Тут мова іде за третій хрестовий похід імп. Фридриха I, який закінчився дуже сумно: Фридрих потонув, а більшість війська загинула, і повернулося дуже мало. Німці проходили через Візантію, яка цікавила Русь. У Київі перебували німці, латиняни й греки (літопис і „Слово о полку Игоревѣ“[1]. Цікавлючися чужоземними подіями, літописець не міг не звернути уваги на події по ріжних князівствах Русі, бо Русь-Україна була зв'язана з ними ріжноманітними інтересами, були й такі князі, що переходили дуже часто з одного князівства до другого, а иноді й утікали до угрів або половців. Київський літопис захоплює таким чином, окрім осередка Київщини, й инші українські землі — Чернигів, Переяслав, Волинь, і неукраїнські — Галкч, Смоленськ, Полоцьк, Суздаль, Рязань, Новгород Великий, з західніх держав Польщу, Угорщину, Чехію, а особливу увагу звертає на своїх
- ↑ Про відношення „Повѣсти“ і київського зводу до західніх подій див. Szaraniewicz. Die Hypatios-Chronik als Quellen-Beitrag zur österreichischen Geschichte. Lemberg, 1872, стор. 1–98.
