Сторінка:Багалій Д. І. Нарис української історіографії, т. I, Літописи, вип. 1.pdf/84

проходить одна думка (яка й надає йому живучости) про те, що „се Богъ казня ны, грѣхъ ради нашихъ, наведе на ны поганыя, не аки милуя ихъ, но насъ казня и обращая ны к покаянью“ (стор. 437). Але крім цього релігійного мотиву, висловлюється ще й Святославова політична думка про необхідність згоди поміж князями. Тут немає догани й образи молодому і гарячому Ігореві, а є тільки великий жаль зприводу його нещастя: довідавшися про полон Ігоря, Святослав витер сльози и промовив; „о люба моя братья и сыновѣ и мужѣ земли Рускоѣ! дал(ъ) ми (бы) Богъ притомити поганыя; но не воздержавше уности отвориша ворота на Русьскую землю. Воля Господня да будеть о всемъ; да како жаль ми бяшеть на Игоря, тако нынѣ жалую болши по Игорѣ братѣ моемь“ (стор. 435). Тут є ідея, думка, турбота про руську землю, і під нею треба розуміти передовсім русько-українські південні князівства, які, як це відомо, найбільше терпіли од наїздів половецьких. Автор доходить до високого ліризму, не виходячи з грунту фактів, коли описує, як половці знищили Надсеймщину: „то бо слышавше возмятошася городи Посемьские, и бысть скорбь и туга люта, якоже николиже не бывала во всемъ Посемьи, и в Новѣгородѣ Сѣверьскомъ, и по всей волости Черниговьской, князи изымани и дружина изымана, избита; и мятяхуться акы в мотви, городи воставахуть и немило бяшеть тогда комуждо свое ближнее, но мнозѣ тогда отрѣкахуся душь своихъ, жалующе по князихъ своихъ“ (стор. 435). Цікава вказівка на прихильне відношення людности до князів Ольговичів — це риторика, бо, справді, людність чернигово-сіверської землі підтримувала завжди своїх князів Ольговичів. Нарешті є тут це один ліричний мотив, що скидається на мотив народньої української думи про Олексія Поповича. Князь Ігор, після того, як військо його побили половці на р. Каялі, висловлює думку, що цеє нещастя викликано було його гріхами і особливо отим тяжким його гріхом, коли він узяв на щит м. Глібов під Переяславлем і не мав милосердя до тамошніх христіян — „тогда бо не мало зло подъяша безвиньнии хрестьани, отлучаеми отець отъ рожений своихъ, братъ отъ брата, другъ отъ друга своего, и жены отъ подружий своихъ, и дщери отъ материй своихъ, и подруга отъ подругы своея, и все смятено плѣномъ и скорбью тогда бывшюю, живии мертвымъ завидять, а мертвии радовахуся, аки мученици святѣи огнемь отъ жизни сея искушение приемши, старцѣ порѣвахуться, уноты же лютыя и немилостивыя раны подъяша, мужи же пресѣкаеми и разсѣкаеми бывають, жены же осквѣрняеми; и та вся створивъ азъ — рече Игорь, — недостойно ми бяшеть жити; и се нынѣ вижю отмѣстье