дрѣя Юрьевича Володимерьскаго“ (під 1175 роком), і похвала йому кінчиться словом „аминъ“ (стор. 403). Починається воно, як житіє, похвалою йому за збудування кам'яного міста Боголюбова і соборної церкви в ньому, яку й описується. Що автор оповідання був киянин, це видко з того, що він для пояснення, як далеко знаходився Боголюбов од Володимера, покликається на Вишгород і Київ, кажучи: „Создалъ же бяшеть собѣ городъ каменъ, именемь Боголюбый, моль далече якоже Вышегородъ отъ Кыева, макоже и Богълюбый отъ Володимѣря“ (стор. 394–395). У плач володимирців, де вони висловлювали свій жаль зприводу його наглої смерти, вставлено знов-таки фразу про Київ: „уже ли Киеву поѣха, господине, в му церковь, тѣми Золотыми вороты, их(ъ) же дѣлать послалъ бяше той церкви на велицѣмь дворѣ на Ярославлѣ, а река: «хочю создати церковь таку же, ака же ворота си Золота, да будеть память всему отечьству моему»“ (402–403). Це типовий зразок стародавнього плачу, і в ньому на першому місці піклування Андрія про Київ. I на це повинен був звернути увагу киянин, прихильний до Андрія Юрьевича, бо кияне могли й мусіли найперше нагадати собі про те, як з наказу Андрія зруйновано було Київ, і не могли добрим словом пом'янути вони князя, що знищив Київ, його церкви и манастирі гірше, ніж половці. Оповідання дає стільки яскравих подробиць, що його міг скласти хіба самовидець. I на такого самовидця є вказівка в самому оповіданню — це вказівка на киянина Кузьмище. „И тече на мѣсто (після вбивства князя) Кузмище Киянинъ, оли нѣтуть князя, (идѣже) убьенъ (бысть); и почаша прошати Кузмище: «кдѣ есть убитъ господинъ?» И рекоша: «лежить ти выволоченъ в огородъ; но не мози имати его, тако ти молвять вси, хочемы и выверечи псомь; оже ся кто прииметь по нь, тотъ нашь есть ворожьбитъ, а и того убьемъ». I нача плакати над(ъ) нимъ Кузмище“ (далі йде плач Кузьми, стор. 400–403). Мабуть оцей киянин Кузьмище і склав цеє оповідання (чи в усній, чи в писаній формі невідомо, скоріше в усній, бо така усна мова, здається, відбилася й на формі оповідання — цей увесь епізод записаний із слів Кузьми). Ці думки підтримує ще й те, що київський звід дає про це вбивство більше подробиць, ніж суздальський, хоч повинно було-би вийти навпаки, бо справа торкалася суздальсько-володимирського князя, а не київського.
4) Оповідання про боротьбу братів кн. Андрія суздальського з їх небіжами (боротьба Володимира з Ростовом). Воно — володимирського походження, як це видко з виразів літописця: „мы же да подивимся чюду новому и великому и преславному Матере Божья,
