XII віку. І справді, „Повѣсть скінчилася оповіданням про князювання у Київі Святополка, і оповідання це продовжується й у київському літописі: під 1111 роком, що ним розпочинається київський літопис, оповідається, наприклад, про снем у Долобському, де вирішувалася справа про похід на половців, і у цьому снемі брав участь Святополк, Володимир і инші князі. Київський звід, як і „Повѣсть“, складається з щорічних коротких записів і ширших, просторіших, окремих оповідань, що нагадують нам з боку літературної форми оповідання „Повѣсти“. Що київський літопис існував і окремо, незалежно од галицько-волинського, довести це можна тим, що такий список мав колись у свойому розпорядженню В. Н. Татищев (так званий Голіцинський список). Під назвою київського він був відомий і пізніше (на початку XV ст.). До такого висновку про цей літопис приходить і О. О. Шахматов[1].
Присвячено літопис головним чином київським подіям, та ще почасти й узагалі україно-руським. Не дивниця, що й джерела його теж київського й українського походження. Найбільша частина їх належить до Київа, а потім і до південної Русі, бо літописні звістки його записані були здебільша в Київі, а потім і по инших місцях Русі-України. Київські записи за першу половину XII в. (до 1146 року) здебільша торкаються Володимира Мономаха, його дітей і усяких київських манастирів. К. Н. Бестужев-Рюмін називає через те цей звід південно-руським, хоч і додає, що тут є чимало оповідань, записаних, очевидячки, в ростово-суздальській землі, як і навпаки. Список цього зводу він односить до XIV ст., і літопис цей на думку його, — це такий самий звід, як і „Повѣсть“; джерела його можна виявити, бо він був складений на їх підставі. Зливаються тут до купи ріжні редакції оповідань. Робляться тут і такі вставки, що розбивають оповідання на дві частини. Приклад цього ми бачимо під 6321 роком: „В се же лѣто поя Володимеръ за сына своего Романа Володаревну, мѣсяца семтября въ 1 надесять день. В се же лѣто Мьстиславъ заложи церковь камяну святаго Николы, на княжѣ дворѣ, у Торговища Новѣгородѣ. Того же лѣта посади сына своего Ярополка в Переяславль[2]. Середню отую звістку за закладення церкви вставлено, і вона розбила одно оповідання за Володимира Мономаха на 2 частині і внесла навіть непорозуміння в це оповідання: з тексту, через оцю вставку, виходить, ніби Мстислав посадив свого сина Ярополка в Переяславлі, а в дійсності Ярополк був син Мономахів і слово «своего» відносилося
