й тому я повинен буду зробити в першій частині своєї монографії огляд усіх джерел, котрі торкаються цього життя. Ми беремо тую схему джерел для української історіографії, яку вже раніше утворив і виконав К. М. Бестужев-Рюмін для російської історіографії: 1) літописи; 2) окремі оповідання й житія; 3) мемуари й листи; 4) пам'ятники юридичні й акти державні; 5) пам'ятки словесности, усні й писані; 6) пам'ятки археологічні; 7) оповідання чужоземців. В цій схемі витримано повноту й послідовність джерел у залежності від їх значіння для історії; починається схема літописами, а кінчається археологічними пам'ятками[1]. Кожний розряд цих джерел ми поділяємо на відділи, в залежності від того, якої саме історичної доби вони торкаються: чи староруської, чи литовської, чи старогетьманської. Виникає тільки складніше питання про те, що саме повинно увійти до останнього, сьомого відділу — чи тільки подорожі чужоземців по Вкраїні, чи всі чужоземні джерела взагалі, цеб-то і літописи, і житій, і пам'ятки словесности й т. п. З чисто практичного боку, здається, буде краще залічити оце все до відділу оповідань чужоземців.
- ↑ Про инші схеми джерел дивись у В. С. Іконнікова „Опытъ русской исторіографіи“, том другий, книга перша, стор. II–X.
