і тільки там могли побачити світ „Політичні пісні“ українського народу, які являють з себе дуже цікавий матеріял для української історії, не кажучи вже про фольклор.
Нехай-же тепер буде здійснено високий принціп свободи наукового досліду в усіх галузях людського знаття та пошана до української мови, про яку нагадують слова російського поета, кн. Вяземського, що сказав про мову взагалі:
Языкъ есть исповѣдь народа;
Въ немъ слышится его природа,
Его душа и бытъ родной.
Подивимося тепер, яке-ж сучасне становище української історіографії в сьогочасному письменстві.
Тепер, коли вже визнано необхідність історії українського народу, як окремої наукової дисціпліни, присвяченої еволюції цього народу, коли ми вже маємо навіть спроби систематичного викладу його історії в наукових працях М. С. Грушевського і Н. Я. Єфименкової, треба було-б мати й систематичну українську історіографію. Але, на великий жаль, ми її не маємо. Не маємо навіть жадного короткого й загального нарису такої історіографії. А потреба у ньому дуже велика і взагалі, і для викладання по вищих школах курсу української історії з'окрема. У зв'язку з курсом української історії необхідно викладати слухачам вищої школи також і курс української історіографії, бо знанням її головним чином і одрізняється наукове викладання й розуміння історії по вищих школах од викладання її в середніх школах, де не буває вказівок на джерела й розвідки, що на їх підставі складається історія. Навпаки, по вищих школах, викладаючи критично-науково українську історію, необхідно дати слухачам загальний нарис і джерел для української історії, яко науки, цеб-то тих двох частин, на які поділяється всяка історіографія взагалі, рівночасно й українська.
І я певен, що всі, хто викладав і викладає українську історію по вищих школах, викладали також і українську історіографію. Незабутній мій учитель, проф. Володимир Боніфатієвич Антонович, коли я ще слухав його лекції в київському університеті (а це було в кінці 70-х років XIX ст.), читав нам курс української історіографії, власне кажучи першу частину її (тільки огляд джерел), і цей курс було навіть одлітографовано під назвою „Источники для исторіи Юго-Западной Россіи“. К. 1881 (Курсъ 1880–1881), 104 стор.[1].
- ↑ Крім цього літографованого курсу, який, здається, не був перевірений небіжчиком В. Б. Антоновичем, а являє з себе записи його слухачів, я користувався ще й записами цього курсу Е. М. Антонович-Мельник, які де-в-чому перевірялися небіжчиком. Так один тест записів перевірявся другим.
