маємо навіть таких праць, як начерки російської історії на підставі теорії економічного матеріялізму проф. Рожкова та Покровського.
Мистецтво відограє значну ролю в історії тому, що з боку викладання історія сама в мистецтво. Тен каже: історія — це одночасно критик, який перевірює факти, вчений, який їх збірає, і філософ, який їх пояснює, але над усіма ними повинен стояти мистець, який оповідає. Мистецтво вершить науку, як квіти рослину. Художність історика — це уміння передати живо й образно добу, а для цього треба мати глибоке знання матеріялу та природжений талан історика. На жаль, лише де-які з істориків мали цей художній талан, і такі вчені, як Гіббон, Маколей, Тьєрі, Тен, Костомаров, є лише винятком, а не загальним явищем. Але все ж таки для кожного історика обов'язкова перспектива в історичній картині, цеб-то визначення більш важливого і менш важливого.
Історії доводиться досліджувати як психологію індивідуальну, так і психологію народів. Перша допомагає з'ясувати характер окремих історичних діячів, друга — характер нації. Як біографія окремої особи грунтується на законах індивідуальної психології, так історія, ця біографія людськости, повинна грунтуватися на народній психології. Характер людини відограє таку ж значну ролю в поясненню кожної історичної події, як і зовнішні умови діяльности данної особи.
Завдяки реакції проти шанування героїв в історії, історичні фактори загубили свою виразність, і разом з тим з'явилися спроби вказати загальні закони історичного розвитку. Але чи можливі історичні закони в точному розумінні цього слова? Ні. Закон — це вислів постійного відношення між двома одночасними або наступними явищами; для того, щоб його виявити, необхідно мати низку одностайних явищ, які б повторювалися в незмінному зв'язку. Проте історія є процес, який складається з послідовної зміни явищ, що попадаються нам в данній сумі тільки один раз; історичні факти не повторюються, вони цілком індивідуальні. Виходить, що історичні закони — це химера. Закономірними елементами в історії являються соціологічний та психологічний; тому можна і треба говорити про закони соціології, але не про закони історії. Всі науки, як дисціпліни, говорять про колектив, одна історія — про індивідів; всі науки мають на увазі те, що існує постійно, одна історія — те, що було раз і чого вже немає. Ніколи шляхом емпіричних висновків ми не утворимо історичного закону: це буде тільки висновок, який торкається одного народу, а щоб вивести загальний закон, необхідно як раз відкинути в думці те, що робить несхожою історію націй, цеб-то національну історію. Само собою ясно, що поступ історії під-
