Друга частина літопису охоплює добу од Ольгердової смерти до часу запанування Казимира Ягайловича (од 1377 до 1445 року). Це варіянт короткої редакції литовсько-руського літопису (видання Даниловича), але з чималими додатками й одмінами. Найважніші додатки позичено здебільша з генеалогічних переказів литовського шляхетства. Нерідко трапляються тут подробиці про тії політичні події, що в них брав участь той чи инший представник якогось шляхетського роду. Деякі епізоди з литовської історії значно поширено на підставі народніх переказів або тих літописних звісток що до нас не дійшли. Такі, наприклад, оповідання про луцький з'їзд монархів, про битву над р. Ворсклом, про боротьбу Жигмонта Кейстутовича із Свидригайлом, то що. Усенька цяя частина виділяється в порівнянні з двома иншими надзвичайною своєю яскравістю, художністю свого викладу. Хронологія в ній починається і послідовно ведеться з 1398 року.
Третя частина літопису охоплює сторичні звістки про велике князівство литовське за роки 1445–1507 (це в спискові, виданому Нарбутом, а в спискові Познанському — до 1548 року). Оцю частину літопису складено на підставі руських літописів, на підставі місцевих усяких заміток, що до наших часів не зберіглися, на підставі фамільних переказів і записів сучасників-самовидців. Взагалі частина ця правдиво передає події.
І. А. Тіхоміров, що присвятив західньо-руським літописам спеціяльну розвідку і з'являється дуже добрим знавцем їх, висловлює про них отакі думки.
Литовськими літописами руські літописи не користувалися, і взагалі в руських літописах звісток про Литву обмаль. Навпаки, польські хроністи в оповіданні своєму не поминали подій литовської історії і для цього користувалися вони литовськими літописами. Найбільше використав їх Стрийковський, менше од нього — Більський, а ще менше — Длуґош. Тіхоміров проробив величезну роботу і остаточно з'ясував, що́ саме кожен із згаданих хроністів позичив із литовських літописів, — і ось тії висновки, до яких він прийшов. Длуґош узяв із них самісінький реєстр Гедимінових дітей, звістки про Явнутія, про Ягайлову боротьбу з Кейстутом та Витовтом і про Кейстутову смерть — до Витовта. Більський мав у своїх руках декілька редакцій литовських літописів і він їх, звичайна річ, вкорочував, але иноді наводить їх дослівно, а иноді тільки покликається на них, як у них було щось протилежне до того, що говорилося в польських джерелах. Тіхоміров перелічує всі ті запозичення, які зробив Більський із литовських літописів. А Стрийковський стільки по-
