над литовським. Отого антагонізму, що був поміж Литвою і Польщею, не було між Литвою і Руссю. І про руські події литовські літописи оповідають як за свої, а не чужі. Не дивниця, що при такому складі литовські літописи з'являються оснівним джерелом і для історії місцевого українського життя за XIV–XV в.в. і, що важніше, історії державного й політично-соціяльного життя литовсько-руської держави.
Хронологія литовських літописів мало помітна і в короткій, і в повній редакції. У списках короткої редакції роки проставлено здебільша при подіях українських і смоленських. У повній редакції вони з'являються аж з початком XV в., а в XIV в. вони проставлені тільки при чотирох подіях; події тут часто поперемішувано без будь-якого хронологічного порядку — раніш оповідається за те, що трапилося пізніше; аж з половини XV в. бачимо постійні хронологічні вказівки.
Спискові Биховця чимало уваги присвячує й проф. В. Антонович у своїх лекціях[1]. Згадавши й за инші списки цієї редакції (Познанський або гр. Рачинського, що факсімільє його є у Львові в Бібліотеці Осолінських, а другий — у Петербурзі), проф. Антонович отак характеризує самий літопис. Найперше, — це літописний звід, чи-то компіляція із ріжних джерел, складена в половині XVI в., і записи самовидця починаються тільки з оцього часу, тоб-то з половини XVI віку. Автор цієї компіляції тенденційний, і це відбилося на тому, як він користується джерелами. Жив він у пол. XVI в., як польський уряд усіх заходів вживав для того, щоб завести у великому князівстві литовському політичну унію з Польщею. Кожна освічена людина тих часів добре розуміла, що наближується вже той час, коли унія зробиться докованим фактом, і кожен мусів так чи инакше пристосовуватися до нових умов життя. Літописець теж розумів цеє і був він прихильником унії; а що був він литовським шляхтичем-патріотом, то хотів захистити інтереси свого стану перед польськими змаганнями на нероздільне панування в Литві. Через те намагається він довести, що литовська шляхта і видатніша і шляхетніша своїм походженням, ніж польська. І ось він велику увагу звертає на генеалогічні фамільні перекази й легенди, що виводили литовські шляхетські роди од римських патриціїв; він радо вміщує їх у літописі. Так само радо вміщує він і оповідання про всякі небувалі події, як от наприклад про відомий з'їзд у Луцькому з апокрифічною промовою на ньому імператора Сигизмунда, де імператор підкреслював перевагу литовського панства над польським і звер-
- ↑ Рукописні записи К. М. Мельник-Антоновичевої.
