Сторінка:Багалій Д. І. Нарис української історіографії, т. I, Літописи, вип. 1.pdf/135

Ця сторінка вичитана

фічних і генеалогічних вигадок. Назви міст дали підставу для вигадок про князів. Перекази про заснування ріжних міст здебільша пізнішого, книжного походження. Звістки волинського літопису доповнювалися місцевими переказами, записаними пізніше і прикрашеними ріжними вигадками. Ні про які пруські чи угорські джерела нема чого й думати. За джерело для літописця були теж і фамільні перекази таких шляхетських литовських родів, як Немиричі, Воловичі. Я вже не згадую за Палемона, бо в утворенні цієї легенди нарід жаднісінької участи не брав, як і в утворенні оповідання про легендарний Ольгердів похід на Москву. Оповідання про завоювання Київщини і Волині за Гедиміна (а не за Ольгерда), хоч і неправдиве у своїй суті (та його правдивість обороняє М. Дашкевич проти В. Антоновича), теж не можна, на мою думку, визнати за народній переказ; — помилка його мабуть книжного походження.

У литовських літописах яскраво і різко позначилася національна ідея, ідея національно-політичної незалежности Литви од Польщі. Не дивниця, що національним героєм у литовських літописах з'являється головний провідник цієї ідеї, великий князь литовський, Витовт. Усі симпатії літописців на боці великого князівства литовського в його боротьбі з Польщею. Через те літопис мало не виключно цікавиться литовськими подіями і инших торкається хіба остільки, оскільки вони з'язані з литовськими. Литовські літописи прихильні до литовських князів і найголовнішу увагу на них звертають, і роблять вражіння офіційних, державних, хоч формально може вони такими й не були. У литовських літописах широких оповідань більше, ніж щорічних записів; визначні події описувалися докладно, а згодом, через додання щорічних записів, з них утворювалися літописні зводи.

Називаемо ми ці літописи литовськими, та треба, проте, завважити, що були вони рівночасно й західньо-руські, і навіть ця назва для них більше підходить, ніж назва «литовські». Найперше завважити треба, що писані вони не литовською мовою[1], а тодішньою літературною українською мовою (західньо-руською), бо мова ця панувала на території всього великого князівства литовського, чи краще мовити — литовсько-руської держави, що до її етнографічного складу увійшли литовці, білоруси й українці. І хоч утворювали державу литовці, то й український елемент брав чималу участь в будуванні її, а з культурного погляду український елемент керував, панував

  1. Нарбут, що-правда, висловив був гадку, що першу частину повного зводу було написано литовською мовою, а тоді вже перекладено на мову західньо-руську. Та на це немає жадного доводу, як і на те, що для цього литовського тексту користувалися готськими рунами.