до нього підходять ще й декотрі із списків середньої редакції. А проте, Тіхоміров не теоретично, а практично розглядає зміст і дає загальну характеристику тільки коротких списків і повного зводу. Так само, як це ми далі побачимо, робить і проф. В. Б. Антонович. Ба й инакше робити, поки-що, немає змоги.
Коли складено список Биховця? В самому літописі немає на це жадних вказівок; хіба тільки оця одна — та її текст попсовано і належати вона могла не літописцеві, а Стрийковському. Стрийковський здобув був для себе литовський літопис списка кн. Заславських і там стояла отака фраза: „a Jura i teraz jest w ziemi Iwaka cara“, що перекладається: а Юра й тепер у землі Івана царя“ (Грозного). У спискові Биховця фраза ця не зберіглася, хоч, як гадають, там вона теж була. Отже виходить, що як Стрийковський складав свою хроніку, то повний звід уже був, тоб-то він був уже в другій половині XVI в.
На скільки частин поділяється цей звід? Нарбут (перший видавець Биховцевого списка) ділив його на три частині, на три літописи: перша кінчалася смертю Мендовга, друга починалася оповіданням про його вбивство і кінчалася 1320 роком, третя — од 1320 року і до кінця, тоб-то до 1506 року. Данилович висловив був таку думку: перша частина охоплювала казкові перекази і кінчалася часами Мендовга, друга охоплювала часи од Мендовга до Гедиміна, і в основу її було покладено волинський літопис, инші руські літописи тай невідомі литовські джерела; з Гедимінових часів починаючи джерелом для повної редакції вважав Данилович отой літопис, котрий він сам видав, тоб-то список короткої редакції; а дальші часи, думає Данилович, описав уже літописець сам, як самовидець. Та Тіхоміров не погоджується з оцією останньою Даниловичевою думкою; і цілком справедливо, бо не могла-ж одна людина описати як самовидець події од 1440 до 1506 року.
А який зміст повної редакції? Початок літопису — це перекази, що виводять Гедимінів рід од тих римських переселенців, котрі осілися на гирлі р. Німана. На чолі цих переселенців стояв Палемон; а були серед них чотирі знамениті римські роди: Довспрунги (герб Китовраса), Преспора Цезарина (герб Колумнів), Юліяна (герб Урсинів) і Торого (Гектора?) — герб Рожі. Князювали оції роди, аж поки влада перейшла до Гедиміна, що сам вийшов з роду П. Цезарина (гербу Колумнів). Із смертю Войшелга перервався рід Палемона і на княжий стіл засів найстарший рід Довспрунгів. А як і цей рід перервався, то княжий стіл переходить до рук представника роду з гербом Колони, Витенеса. Все це перекази не народні, а генеало-
