Особливо це треба сказати за Тіхомірова; хоч, на превеликий жаль, ми маємо од нього самісіньку журнальну статтю та рецензії на розвідки Шараневича, Смольки й Прохаски, а не широку студію, яку він складав і готував до друку і до якої був він підготований так, як ніхто инший, бо був з нього воликий ерудит у питаннях, що торкаються литовських літописів. Розвідка Тіхомірова, вкупі з його рецензіями, показує нам яскраво становище питання про литовські літописи у сьогочасній науці. До цього додати треба ще декілька праць, у котрих автори торкаються окремих питань, з'язаних з литовськими літописами. Так, наприклад, проф. М. Грушевський надрукував спеціяльну статтю, присвячену розборові так званої „похвали Витовту“[1]. Акад. Іконніков знов зробив загальну зводку геть-усієї літератури про литовські літописи і дав на підставі їх загальний огляд литовських літописів[2]. Розглядав критично литовські літописи й акад. Дашкевич[3].
Звертаємося тепер до питання про коротку редакцію західньо-руських літописів. Перше питання, яке стає перед нами, це — коли складено ції списки? На це ми маємо деякі вказівки в самих літописах. Не міг літопис бути написаний раніш од 1377 року, бо оповідаючи про дружбу Ольгерда з Кейстутом, літопис додає: „такоже были и до живота своєго в тои правде“ (стор. 72). Перелічуючи знов дітей Гедимінових, літописець називає Ольгерда батьком короля, а Кейстута батьком великого князя Витовта; виходить, що міг він писати аж тоді, як Ягайло зробився польським королем, тоб-то після 1386 року, і як одділив уже він своєму братові-в-первих, Витовтові, Литву, а це сталося аж 1392 року. Оповідаючи знов за смерть Скиргайлову († 1394 р.), літописець додає про себе: „азь же того не свѣмь занже бѣх тогды млад“ (стор. 80). Кінчиться оповідання 1446-м роком-мабуть, отоді, у половині XV віку і складений був цей літопис і літописець жив, виходить, між 1385-м і 1450-м роком.
Данилович уважав був цей літопис за твір одного автора, що описав події од 1380 до 1446 року. Попов, навпаки, Висловлював думку, що літопис цей не первооригінал і складач його скористувався коли не найстарішими, то иншими скороченими літописами, тоб-то, на думку Попова, виходить, що літопис цей де звід і його джерела можна собі з'ясувати. Тіхоміров і з'ясовує ції джерела.
- ↑ М. Грушевський, Похвала вел. кн. Витовту. Кілька уваг про склад найдавнійшої русько-Литовської літописи ЗапНТімШ, т. VII (=1895, IV), стор. 1–16.
- ↑ Опытъ…, т. II, кн. II, стор. 1496–1520, та ще — т. II, кн. I, стор. 523–527.
- ↑ Замѣтка по истории литовско-русскаго государства — київські Университетскія Извѣстія, 1882 (й окремою одбиткою — К., 1885).
