за погром жидів у Кракові, де він сам виступає проти цього варварства, кажучи: „а въ то время, безъ короля, въ Краковѣ закрамолишася злыи человѣци на Жидовъ и полупиша ихъ“ (стор. 362). Без жаднісінької критики автор приймає найнеможливіші і найнеімовірніші оповідання про всякі вигадки й байки, зв'язані з усякими знаменнями, нагадуючи цим старого київського літописця. Так, наприклад, під 1494 роком літописець пише: „Въ сіе лѣто въ Краковѣ роди жена мертвое дѣтище, иже бѣ ему въ хребтѣ змій живый, кусая тѣло сего дѣтища; тамо жъ подъ Краковомъ, въ селѣ Чорномъ, породи жена дитя и зъ шіею заячею и ушима“ (стор. 360–361).
В основу густинського літопису покладено „Повѣсть временныхт лѣтъ“ та її продовження — галицько-волинський звід до кінця XIII в. Текст свого оригіналу автор густинського літопису вкорочує і користується, здається, більше отим текстом, що дійшов до нас у Хлєбніковському та Поґодінському списку, ніж текстом списку Іпатського. Можлива річ, що користувався він і такими літописами, котрі до нас не дійшли, та списком Воскресенським й західньо-русьними літописами. Взагалі кажучи, густинський літопис — це компіляція, а не самостійний літопис, і автор користувався, ще й окрім руських джерел, хроніками візантійськими: Зонари, Кедрина, Флавія, Баронія, та ще польськими хроністами й істориками: Длуґошем, Кромером, Більським, Гваньіні, Стрийковським. На них він покликається в самому тексті свого літопису, як у тексті покликається він і на угорських літописців, і на Палінодію Зах. Копистенського, на печерський Патерик, на Пролог. Та польські звістки брав він не з Длуґоша, а з пізніших істориків: Кромера, Більського, Гваньні і взагалі давав він перевагу просторішому, нехай і пізнішому, оповіданню перед короткими, хоч і ранішими. Покликання на свої джерела він робить звичайно з боку тексту свого. Компіляція ця скидається навіть на історичну працю, бо автор її, опріч того, що покликається на джерела, наводить ріжні погляди на якусь подію, а тоді висловлює і свій власний погляд. Так, приміром, в оповіданні про ап. Андрія на Русі наводить він погляди Тертуліяна, Баронія, церковного історика Сократа (стор. 251); в оповіданні знов про хрещення болгарів він покликається на Куропалата і Баронія, то що (стор. 251–252). Він вирішає питання про походження слов'ян і Русі, присвячуючи цьому окремий екскурс під заголовком: „Чесо ради нашъ народъ Русю наречеся“ (стор. 236).
Кінчиться густинський літопис 1597 роком. Самостійна його частина, що найбільше має значіння для історії України за литов-
