списка взагалі і галицько-волинського зводу зокрема присвячена спеціяльна монографія А. Нікольського. Не торкаючися спеціяльних питань про фонетику, морфологію і синтаксис мови, ми звернемо тільки увагу на його спостереження й висновки про стиль галицько-волинського літопису. Стиль цього літопису Нікольський ставить дуже високо, наближаючи до стиля пам'ятників народньої поезїї і до „Слова о полку Игоревѣ“. Тут, каже він, чудовою поетичною мовою написано, дуже гарне своєю простотою й драматизмом, оповідання про події суміжних галицького й волинського князівств. Що-ж надає мові цього літопису поетичного складу? Це звичайні засоби поетичної творчости. Це передовсім епітети — боровѣ велицѣи, Филя гордый, соколомъ стрѣлцемь; далі тавтологія: множьство много, въ силѣ тяжьцѣ, многомь множьствомъ силы своей, мосты мостите, клятвою клятися, игру сыгра, одождить дождь; порівняння: устремилбося бяше (Роман) на поганыя яко и левъ, сердитъ же бысть яко и рысь, и губяше яко и коркодилъ, и перехожаше землю ихъ яко и орелъ, храборъ бо бѣ яко и туръ; Скомондъ… борзъ же бѣ яко и звѣрь; Данилъ… изоострился на поганыя, яко левъ; идущу же камению со забралъ, яко дожду силну; пустишася яко дѣти ко отчю, яко пчелы к матцѣ, яко жажющи воды ко источнику; онъ же, яко свѣрпый звѣрь, не пощади уности его; мечющимъ же пращамъ и стрѣламъ яко дожду идущу на градъ ихъ; копьем же изломавшимся, яко отъ грома трѣсновение бысть; ляхомъ же крѣпко борюще, и сулицами мечюще и головнями, яко молнья идяху, и каменье яко дождь с небесѝ идяше; щитѣ же ихъ яко зоря бѣ, шоломъ же ихъ яко солнцю восходящю, копиемь же ихъ дрьжащимъ в рукахъ яко тръсти мнози; вежа убѣлена яко сыръ; медъ отъ огня яко смола ползущь; нѣкто отъ ляховъ… защитився отчаяньемь акы твердымъ щитомъ; друзии падаху с мостка в ровъ, акы сноповье; ляховѣ пущахуть на ня каменье, акы градъ силный; уособлювання: персоніфікація місяця і зір як знамення для людини; алегоричні вислови: солнце наше зайде ны (=зминуло наше щастя), утеръ пота (=заспокоївся), показаша ему путь (=прогнали його), вземь на ся вѣнѣчь побѣдный; стрѣлы омрачиша свѣтъ побѣженымъ, отряси сонъ (=проснись), посла богъ на насъ мѣчь свой; взяша градъ Рязань копьемъ.
Трапляються прислів'я та притчі: не погнетши пчелъ, меду не ѣдать. Є й ліричні і патетичні місця, як ось-таке, наприклад, — О злѣе зла честь татарьская! Данилови Романовичю князю бывшу велику, обладавшу рускою землею, Киевомъ и Володимеромъ и Галичемъ, со братомъ си, инѣми странами — нынѣ сѣдить на колѣну
