Але чи є все ж таки ріжниця по суті між елементарним і науковим змістом і викладанням історії? З приводу цього питання в російській історичній літературі висловлено було не однакові думки із наукового, і з педагогічного боку. На погляд одних — між ними є істотна ріжниця і по їх меті, і по змісту, і по критичному обробпенню джерел. Історія, як наука, ставить своєю метою висліджування законів, на підставі яких утворюються події політичного її культурного життя народів; друга ж — тільки подає відомости про важніші події минулого, щоб пояснити сучасне становище життя народу і вкупі з цим поширити світогляд учнів. Перша має єдину ціль, що існує в самій же історії, яко науці — поширення й поглиблення її, друга бажає досягнути педагогічних завдань і мусить брати на увагу вік, зріст учнів та їх умови розвій. Перша дав критичні звістки, взяті, як то кажуть, з джерел першої руки, друга — що найбільше — може дати тільки де-яке розуміння про критику джерел, не займаючись самим їх критичним обробленням. Перша, ставлючи своєю метою виявити народню самосвідомість, стежить для цього за процесом життя цієї людськости; друга, маючи на меті намітити тільки загальний рух у розвитку людськости і взаємний зв'язок народів, викладає тільки найважніші менти життя і то найбільш могутніх національностей. Перша висліджує усі сторінки історичного життя народів і між ними найвищі прояви людського генія — науку, філософію, письменство, мистецтво; друга примушена обмежитися тільки тими сторінками, що доступні для зрозуміння учнів; мусить з безкрайого числа фактів брати найголовніші і тільки потроху подавати більші склади і трудний матеріал. Такий один погляд.
для зрозуміння підручником являється курс проф. Н. И. Карѣева „Теорія историческаго знанія“ С.П.Б, 1913, стор. 320. Той же проф. Н. И. Карѣевъ написав книжку „Основные вопросы философіи истории, 2-е изд. 1887, 3-е изд. (скорочене) 1897“; він же написав розвідки — „О общемъ значеніи историческаго образованія“ (Истор. обозр. VII, передруковано в „Историко-философскихъ этюдахъ“) і „Сущность историческаго процесса и роль личности, въ исторіи“, т. I (исторія съ философской точки зрѣнія) 1911, т. II (философія исторіи въ русской литературѣ) 1912, т. III (критика историческаго матеріализма), 1913. В книжці проф. Д. Петрушевського „Очерки изъ исторіи средневѣковаго общества и государства“, М. 1907, вступ II присв'ячено з'ясуванню завдань і методів науки всесвітньої історії. Згадати треба ще: М. І. Туган-Барановського „Теоретическія основы марксизма“ С.П.Б. 1907) та Бельтова „Къ вопросу монистическаго взгляда на исторію“, а також Давидова „Что такое экономическій матеріализмъ?“ 1900. З перекладів треба згадати працю проф. Бернгейма „Введеніе въ историческую науку“, яка являє собою уривок з великої праці цього автора „Lerbuch der historischen Mettode“, та працю Герм. Гортера, яка оце тепер вийшла в українському перекладі в Київі під заголовком „Герман Гортер: „Історичний матеріялізм. З передмовою К. Каутського. Переклав з німецького И. Бензя. К. 1918, стор. 147.“ Тут дається популярний виклад теорії економічного матеріялізму для робітників з боку поглядів соціял-демократичної партії. Книжечка ця написана дуже
