місце серед них займали ченьці українських манастирів — Густинського-Прилуцького й Мгарського-Лубенського. Так було і до лихоліття і після нього. В царювання Михаїла Романова українці стали у великій пригоді Москві в обороні її українських земель від татар. В підданство Москви поступило тоді чимало українських ватаг з їх отаманами. Переселенці мали свій виборчий уряд, зберегали й шанували свої звичаї, наприклад, церковні брацтва. В 1638 році прийшло у Білгород з гетьманом Остряницею одразу 865 чоловіка українців з жінками, дітками малими, зі збіжжям, худобою — кіньми, коровами, вівцями. Головну частину переселенців складали козаки і правительство вимагало, щоб вони присягнули на підданство Москві, — що будуть вірно ій служити, не вернуться в Польщу, з татарами, ляхами й українцями не матимуть ніяких стосунків, нікого не грабуватимуть і на Польщу не нападатимуть, бо з королем Володиславом Москва була тоді у спільці. За оце усе українцям ствердили іх устрій і козацькі порядки, але з тим, щоб вони оддавали звичайне послушенство воєводові й обороняли Московську границю від татар. За для сього ім дадені були землі на дикому полі на Чугуєвім городищі, де вони повинні були самі збудувати місто і шанцями його ошанцювати. Нелегко було попервах переселенцям: вони мусили будувати і місто з шанцями, і свої власні оселі, заводити пашню і усяку хазяйську справу, а разом з тим пильно доглядати степу й оберігати його від раптових татарських нападів. А тут на лихо, коли вони вже пообзаводилися хазяйством, охазяінувалися як слід, здобувши для сього й царську грошову та хлібну підпомогу, як поміж них почалися сварки. До них бач з Польщі почали засилати привабні листи, переманюючи назад. Гетьман аж мусів поїхати до Москви, щоб оправити себе від своіх ворогів — сотника Розсохи й иньших. Розсоха, котрий власне й получав привабні листи, утік з Чугуєва у Польщу, але й самого Якова Острянина вбито, після чого чугуєвські українці повернулися додому в Польщу. Замісць їх у Чугуєв прийшли Московські служилі люди. Так перший замір самостійного будування українського міста в диких степах виявив себе невдалим, але причини тут були більш випадкові — до воєводи Щетініна вороже стосувалися не тільки українці, котрих він, як каже документ: „привів у сумлів своєю жерстокостью“ але й своі московські люди.
