Сторінка:Багалій Д. Історія Слободської України. 1918.pdf/149

заборонено приймати поміщикам без дозволу та білетів їх прежніх володільців. Се треба зробити і в Слобожанщині, а щоб не переходили по фальшивих білетах, їх повинен буде завіряти уряд; а хто прійматиме, з тіх брати штрафу по 5 карб. за душу й окрім того він повинен буде спровадити такого чоловіка до попереднього володільця на свій кошт. Переход з однієї провінції Слободсько-Української губ. в другу і за межі губернії зовсім заборонити, щоб не було шкоди казні. Ми бачимо, що змагання Сумських та Охтирських дворян зложені були дуже хитро та мудро. Вони підтримували їх не тільки своїми власними інтересами, а й вигодою держави і навіть самих селян. Але сей перехід від одного поміщика до другого був єдиним забезпеченням волі селян взагалі і розміру їх податків на поміщика. Бо розмір ціх податків не був указаний у законі і залежав частиною від звичаю, від давнини заселення села, а головним робом від потреби у робочих руках, котрих було далеко меньше, ніж потреби на них. Поміщики завжди хотіли збільшувати одбутки підданих на свою користь, піддані бажали залишити їх хоч по старовині, не збільшувати. А коли поміщик хтів їх збільшити, тоді піддані відходили від нього до другого, котрий охоче приймав їх. Частійше усього піддані подавалися у південну частину губернії, де була найбільша потреба в підданих. З проханням про скасованнє перехода виступили тільки дворяне Охтирської та Сумської провинції через те, що здебільшого селяне переходили у Ізюмську, а частиною і у комісарства Харьківської та Острогожської провінції з північних провінцій, котри були заселені раніш і де поміщики вже призвичаїлися глядіти на своїх пидданих, як на кріпаків. Попадалися серед перехожих підданих і такі, що нехтували хазяйством, але й бажана українськими поміщиками кріпацька праця не далаб добрих послідків. Краще було би не вводити кріпацької неволі, а дати спромогу підданому працювати на себе самого, тодіб він охоче заплатив і за землю, і виробив би далеко більше, ніж виробляв. Слободсько-Українські дворяне нічим не могли ствердити свого права на працю підданого: взаємні відносини тих і других у Слобожанщині (як і у Гетьманщині) опіралися на їх вільній умові — перші оддавали свої землі підданим для їхнього хазяйства, другі селилися на їх землях, обробляли їх за се, по взаємний угоді, або платили грошовий оброк, або одбували якусь там панщину; поміщик мав з сього дуже велику користь — получав постійний дохід і окрим того збільшувався і його капитал, себто дорогшала земля, котра без праці підданого не мала майже ніякої ціни, а теперь ціна її значно збільшувалася. Бажаючи повернути підданих у кріпаків, дворянство, як ми бачили, охоче йшло