собою тепер заступи, лопати та сокири. У Петербурзі їм видавали дуже злиденний провіант, а його повинні були оплатити їх земляки; з сих земляків збірали ще на се діло й гроші — по 8½ карб. на 8 місяців з кожних 6 дворів. Капальні роботи велися до 1723 року і знищили слобожан не менш, ніж татарські напади, про котрі ми казали раніше. Ось народна пісня про тяжку канальну роботу:
Ой ви хлопці, прекрасні молодці,
Та де ваші рушниці?
А наші рушниці в пана на столиці,
Ми молодиї сидимо в темниці.
Ой ви хлопці, прекрасні молодці,
Та деж ваші жупани?
А наші жупани поносили пани,
Нас молодих забили в кайдани!
Ой дали нам хлопцям широкі лопати,
Да послали хлопця молодого
Да канави копати
Ой летів ворон да із чужих сторон,
Да літаючи кряче,
Ой сидить хлопець та над канавою
Та жалісно плаче.
Ой летів ворои та із чужих сторон
Да летачи в гору крикнув —
Ще ж бо я хлопець, хлопець молоденький
Ой тутечки не привикнув!
Ой продай же, тату, та воронії коні
Да викупи мене, хлопця молодого
Із темної неволі.
Ох не буду, сину, коней продавати,
Ой не буду тебе, хлопця молодого,
Із неволі викупляти.
Люди гинули од суворого клімату, од хвороб та недостатків, а ті, що залишилися вдома, знищувалися од тих зборів, котрі вони мусили на них вистачати. Мерло людей на сих проклятих канальських роботах багато: у одному тільки 1721 році вмерло 260 козаків. У 1728 році посилали козаків у Персію, у Гилянський поход. Далі почалися їхні „командирації“ у Саратов, у Бахмут. У 1731 році почалося будування української линії. На кілька сот верст у степу треба було викопати широкий рів та висипати високий вал, будовати кріпости, редути та редани, копати колодязі там, де не було річної води, гатити гатки, де були болота, прокладати широкі дороги і мостити для війська мости. Полчане повинні були достачити з 10 дворів по одному робітнику, на кожних 10 робітників дати одну хуру, а на ватагу в 50 чоловік ще й плуг з волами. Вони повинні були узяти з собою на три місяці провіанту, сокири, лопати, боронитися од татар. Будувалася лінія і в 1732 і у 1733 р. Се був найтяжчий одбуток за для Слободських козаків, котрі намагалися ослонитися од неї усяким робом — заможні давали хабарі, убогі кидали оселі й тікали світ за очі од сієї каторги. Коли слобожане під спекою горячого сонця копали рови, насипали вали та будували кріпости, їх власні ниви залишалися не зжатими.
