безсемейному або малосемейному переселенцеві, котрий прийшов у Слобожанщину без худоби і грошей. Ті, що були посполітими у правобережжі, йшли на сі панські слободи, бо не хтіли міняти плуга на шаблю, свого звичайного діла на нове трудне і одповідальне. Державці ж, особливо з початку, не вимагали дуже великих зборів та податків з підданих і давали їм за їх послушенсьтво багато земель та угодів, бо був тоді безмірний земельний простор і земля буля дешева, а робочих рук, щоб її обробляти, було дуже мало.
От де-кілька звісток про походження державських слобід. Слобідка Артемівка була осажена відомим нам полковником Іваном Сірком в дачах Мерехвянської сотні на р. Мерехві на полковій землі в двох верстах од Мерехві; він поселив тут 20 дворів вільних „черкас“, занявши ліса версти на 3. Сю слобідку Сірко отдав свойому зятеві Мерехвянському сотнику І. І. Сербину у віно за дочкою. Харьківский полковник Г. Донець мав на р. Удах деревню з державським подвірьям, хазяйством, челядью — себ то прислужниками і підданими; була у нього ще слобідка Водолажка теж з українським населенням. Мурахвянський мешканець Микита Уманець мав у 6 верстах од Мурахви село Микитівку, де було до 100 дворів. У Охтирському ж полку було дуже велике село Рясне або Давидово, у котрому було білше 400 дворів. Воно належало до полковника Миколая Матвієва (його було вбито під Чигирином), а потім воно перейшло до жінки його, котра проживала в Богодухові. От сі всі оселі були засновані у XVII столітті. Небіж гетьмана Самойловича Гадяцький полковник Михайло Васильєв осадив у Сумському полку на землях Лебединських слободу Михайлівку і за неї була дуже довга позва між полковником і Лебединьцями. Лебединьці про се писали так: „а він Михайло у тім селі город збудував без государева указу і в тому селі у нього Михайла поселено чоловік 800 і більше і на государеву службу нікуди не ходять, окрім того що на нього полковника працюють і тим селом їм, лебединцям, у землях і в лісах і у всяких угодах тісноту й розор роблять великий, а вони лебединці на його государевій службі в полках бувають повсякчасно з переміною, а жити їм нічим. А озерами, де ловили вони рибу, він Михайло заволодів і ліси повирубав, і з тих риболовлей і з усяких угод їх вигоняють і бьють і грабують неводи і коней пооднімали і володіти їм у тіх урочищах нічим не дають; щоб великий государь пожалував їх — полковникові Гадяцькому земель їх і сінних покосів однімати у них заборонив“. Сей документ дуже гарно поясняє нам, через що поспільство йшло на слободи у підданство козацьких старшин, а не записувалося у козаки — за таким вельможним паном, як Гадяцький полковник та ще
