стання стали козаки, а їх підтримувили й другі стани українського народа — міщане, посполіти Головна мета повстання й була в тім, щоб знести привилеї станів щоб не було тієї безодні, котра отділяла тоді шляхту од посполітих, панів од кріпаків. І ось тоді всім захотілося попасти у козаки, бо козак був вільний чоловік, доволі заможний і забезпечений землею. Таким побитом до козаків наближалися і міщане, й поспільство, бо усі ті три стани займалися й хліборобством і промислами, а міщане теж несли військову службу по містах. Ріжниця була між ними не в юридичних правах, а головне у кріпацтві, котре викувала шляхта і котре було скасовано разом з другими привілеями і разом навіть із самим шляхетським станом Богданом Хмельницьким. На дикому полі слобожане могли з початку виконати свій соціальний ідеал, себ то скасовати привилеі станів. І вони справді тоді немов злилися у козаччині всі — до неї прилучилося і міщанство і поспільство.
Тодішні стани — міщане, козаки — компанейці і підпомошники, державські підданні. Але коли і у Гетьманщині дуже швидко почали виділятися і складатися ріжні стани, у козаки записувалися заможні, а біднота залишалася у поспольстві, то теж саме ми бачимо і у Слобожанщині. І тут деякі міста, як, наприклад, Харьків, зробилися центрами торговлі та промислів і тут було не мало міщан та цехових, але значна частина слобожан залишалася у поспільстві, бо землеробами вони були колись і в своїй рідній країні, їх і тут записали у стан „пашенныхъ крестьянъ“. У Харькові в 60-х роках XVII ст. воєвода Ситін знайшов 4 сотні козаків, 6 сотень міщанских, 18 міщан і 1 сотню „пашенныхъ крестьянъ“. У 1670 році „пашенныхъ черкасъ“ у Харькові було 1423 чоловіка та родичів їх 678 чол. Іще згадують московськи документи про „пѣшихъ пашенныхъ черкасъ городовой службы“; се й були козаки городової служби або міщане, промисловці да землероби. На великий жаль ми маємо тільки московські назвиська ріжних станів українського населення. Тільки слово „міщане“ нагадує нам про сей стан українського народу. Населення Харькова і иньших міст ділилося на козаів полкової служби (Харьківців полкової служби по реєстру полковника Донця було 1402 чол.) і міщан; до міщан прилучалися ще цехові і „пашенные крестьяне“. Із виданого мною документа 1685 р. видко, що Харьківці городової служби ділилися на міщан, на чолі котрих стояв війт, і цехових, над котрими стояли цехмистри: „бьють чоломъ, писали царям харьковці, харьківці городової служби українці — войт Мусій Ільїн, да сотники Іван Погребняк, Яків Захарновский, Данило Малинка
