давала їм незмірно більші права, бо справді полковник у свойому полку мав дуже велику владу не тільки у війскових, але й гражданських ділах: таку майже владу мав сотник у своїй сотні, а тепер їх зрівняли першого з підполковником або з премьєрмайором, а другого — з поручиком або й з підпоручиком. Не можно було стерпіти такої зневаги. І ось коли Щербінін видав указ, щоб зібралися у Харьків всі старшини немов на розглядини, кого з них можно булоб вибрати до регулярної служби, ніхто з їх не приїхав. Старшина була незадоволена реформою через те, що старі старшинські у ряди давали їй влад у у країні. Козаче населення теж неприязно відносилося до неї, бо від нього відбирали його колишні вольности та привілеї і наложили на нього новий подушний оклад, котрого воно раніше не платило і котрий його рівняв з поспольством.
Іще до реформи 1765 р. складена була у Слобожанщині на чолі з Є. Щербініним комісія, котра повинна була виявити внутрішнє становище слободської України. Колиж вона скінчила свою роботу на місці, улаштована була у 1764 р. у Петербурзі нова висша військова комісія під проводом Воєнної Колєгії. Тоді в Петербурзі пробував полковник Ізюмського слободського полка Хв. Фом. Краснокутський. Він провідав, до чого веде нова реформа, і написав про неї листа і дві цидулки до старшини свого полка. У лист, Краснокутській слізно прохав старшину присилати у Петербург проханнє, щоб усе залишилося по старовині. У першій цидулі він призивав до Петербурха старшин і додавав, що боятися нічого. У другій він горював, що старшина й обивателі мовчать і нікого не присилають, коли в Петербурзі кажуть, що вони бажають реформи. „Нехай Бог виправить сльози бідного народа на нас, бо старшинствовать уміли, а у халепі й пригоді і перстом двигнути не хтять“. Старшина Ізюмского полка нічого не зробила у сьому ділі. Але листи Краснокутського всеж таки розголосилися по Україні і про се розголошення їх розпочалося навіть слідство. У Валковській сотні Харьківського полка вони були розповсюжені підпрапорним Сухомлином. Почалися збори грошей з обивателів, щоб відправити представника у Петербурх. Але скінчилося діло тим, що Воєнна Коллегія присудила Краснокутського до суворої кари —вибити прилюдно батогами, потім змилувалася і він тільки стратив чини й був засланий у Казань. Вийшов рішинець побити кіями також і тих, хто розповсюджував його листи —Сухомлина, атамана Васильковського (хоч він сам на себе зробив донос у сій справі) і иньших. Змагання не перекінулося у нарід, мабуть через те, що йшло від старшин, котрим недовіряв нарід. Але все таки до нової гусарської
