Нема чого й сьогодні вертати додому, принаймні, мати не гризтиме, як лишиться тут…
І він пішов назустріч до нового знайомого. Обидва тої ж хвилини зникли в вузенькім завулочку. Тонда радів. Саме в вівсяному стогу вже була витягнена солома, і в скирді з'явилася довга, округла дірка.
— Ну, тягай, братіку, тягай і ти! — підганяв заброда. — Вкупі полягаємо, зігріємось і добренно виспимось. Добренно поспимо!
Тонда з смаком взявся до роботи. Мов кріт у землю, так передом тіла вгрузав він усе глибше в солому й обома руками рвав та витягував її з стогу.
— Тільки ж гарненько, гарненько-бо! Долі — рівно, над головою округло! — кермував працею новий Тондів приятель, вирівнюючи звязуючи до оберемків витягнену солому. Потім обидва залізли скирду. Довго балакали, а потім міцно поснули. Тільки аж уранішній холодок обвіяв їм ноги й розбуркав зі сну.
— Ну, тепер мерщій відціль. — поспішав бурлака. — Не повинні дати часу нас тут застукати, бо ж тоді була б нам кришка. Ну, так ото ж, приятелю, маєш тепер захист, друге житло. До цього стогу ще не швидко дійдуть, бо саме почали тільки яшну солому, на другому боці. Цілу зиму, а, може, й ще довше можеш тут панувати. Тільки одного пильнуй, щоб завжди добре були сліди загладжені, дірка затулена, от так-о, бачиш!
І бурлака взяв один по одному оберемки соломи, що вчора пов'язав, і ними запхав вхід так майстерно, що навіть Тондине око не могло відразу розпізнати тієї латки у скирді.
— Бачиш: немов би тут ніхто й не доторкнувся. А коли оттак зачиниш, запхаєш печерю, то, коли ввечері прийдеш, знайдеш там тепло, бо вона навіть за цілий день не вихолоне, привітає тебе теплом. Лягай та й спи, мов на печі, тільки зважай на ноги. Взимку, вночі гарненько обклади соломою, бо відморозиш!…
По тій мові вони по-приятельському розійшлися.
