звуків, там мусить бути ще навіть строгший ритм образів, ритм ідей… А що рима, справді, походження феодального, то це ж можна сказати і про багато інших корисних і гарних річей.
— Але ж рима й справді тіснить і утруднює висловлювання поетичної ідеї?
— Ну, то й що ж з того? Адже ж це утиснення пливе з тої мети, котру художник ставляє перед собою вільно. Але воно не лише утруднює, а й удосконалює висловлювання поетичної ідеї і того ради тільки й існує. Що складніше мета, то важча до неї путь, отже, — більше ріжних утиснень на цій путі. Коли ви схочете збудувати гарну будівлю, скільки вимог техніки й гармонії будуть визначати, а тому, отже, і «утиснювати» вашу роботу! Ви вільні вибрати собі мету, — тут край вашій людській волі. Але раз ви бажаєте мети, ви тим уже бажаєте і засобів, котрими ви можете до неї дістатись.
Ми вийшли в сад відпочити од безлічи вражінь. Був уже вечір, тихий і лагідний весняний вечір. Квітки почали вже згортати своє листя й квіт на ніч: це загальна особливість усіх рослин Марса, породжена його холодними ночами. Я відновив почату розмову.
— Скажіть, якого сорту белетристика у вас тепер переважає?
— Драма, особливо ж — трагедія, а крім того — поезія картин природи, — відповів Енно.
— В чому ж полягає зміст вашої трагедії? Де матеріял для неї у вашому щасливому, мирному житті?
— Щасливому? мирному? Звідки ви це взяли? У нас панує мир межи людей, це правда, але нема миру з природою, та й не може його бути. А це ж такий ворог, що з самої його поразки родиться нова погроза. За останній період нашої історії ми в кілька десятків раз збільшили експлоатацію нашої плянети, наша чисельність росте, та ще швидче ростуть наші потреби. Небезпека виснаження сил і засобів природи вже не один раз повставала перед нами або в тій, або в інший гілці праці. До останнього часу нам щастило перемагати її, не звертаючись до огидного нам зменшення життя в нас саміх і в нащадках, а от тепер стан боротьби здобуває особливо грізного характеру.
