Ця сторінка вичитана
Ми міркуємо про завдання, про його необхідність і труднощі. Час минає для мене непомітно.
Нетті дивиться на хронометр. — Приїхали, ходім до них! — закликає він.
Етеронеф спинився. Одсовуються широкі металічні двері, свіже повітря лине в середину. Чисте, зеленкувато синє небо над нами, юрби народу навкруги нас.
Менні й Стерні виходять перші. Вони несуть на руках прозору труну, де лежить одубіле тіло втраченого товариша — Лєтти.
3а ними виходять інші. Я з Нетті вихожу останнім і ми вкупі, плече в плече, йдемо через кількатисячну юрбу людей, подібних до нього…
