— Загалом беручи, то так. Менні вибірав собі товаришів з числа багатьох тисяч, що висловили бажання з ним їхати.
— Найвидатніший після нього, мабуть, Стерні?
— Так, як що вже вам так кортить міряти і порівнювати людей. Стерні — великий учений, хоч і цілком іншого, ніж Менні, ґатунку. Він — математик, яких трапляється дуже мало. Він роскрив цілу низку помилок у тих рахунках, відповідно до котрих улаштовувано було всі попередні експедиції на землю; він довів, що де-котрі з тих помилок уже самі одні мусили стати причиною загину і справи, і робітників. Він знайшов нові методи обрахунків, і аж по цей час вони давали найкращі наслідки.
— Я так його собі і малював на підставі слів Менні та перших власних вражінь. А тим часом, — я й сам не розумію чому, — його вигляд викликає в мені якесь трівожне почуття, якесь роспливчасте занепокоєння, щось подібне до безпідставної антипатії. Чи не зможете ви, товаришу лікаре, дати цьому якесь пояснення?
— Та бачите, Стерні — це могутній, але холодний, головним чином аналітичний розум. Він усе невблаганно й послідовно роскладує, і висновки його — досить часто однобокі, а інколи й непомірно суворі, бо ж аналіз частей дає не ціле, а менш цілого: ви ж знаєте, що скрізь, де лишень є життя, ціле завжди буває більшим за суму своїх частей, як живе людське тіло більше купи своїх членів. Через ту свою аналітичність Стерні менше за всіх може входити в настрої й думки інших людей. Він завжди й охоче допоможе вам у справі, з якою ви самі до нього звернетесь, але він ніколи не догадається за вас, чого вам бракує. Цьому перешкоджає звичайно і те, що його увагу майже завжди прикуто до праці, що його голова повсякчас вирішує якісь складні питання. Він цілковито неподібний до Менні: цей завжди ясно бачить усе оточення і навіть мені самому не раз умів пояснити, чого мені хочеться, що мене бентежить, чого шукає мій розум чи моє почуття.
— Коли все це так, то, мабуть, до нас, повних суперечностей і вад — земних людей. Стерні ставиться доволі вороже?
