товариші, вважаєте можливим обмірковувати його зараз, я негайно ж його вам викладу.
(Ніхто не висловлюється проти і Менні починає викладати свій плян, пильно розглядаючи всі його технічні деталі. Після Менні виступають нові промовці, але всі вони говорять виключно сприводу його пляну, обмірковуючи подробиці. Де-хто висловлює недовірря успіхові експедиції, але всі згодні, що спробувати треба. Насамкінець з'їзд ухвалює резолюцію, запропоновану Менні).
ТАК глибоко приголомшила мене ця фонограма, що я не міг навіть спробувати скупчити свої думки. Я тільки почував, як холодний біль залізними лабетами стискував мені серце та як ще перед моєю свідомостю з яскравостю галюцинації повставала величезна фігура Стерні з його невблаганно спокійним обличчям. Все інше плуталось і гинуло в важкому, темному хаосі.
Як автомат вийшов я з бібліотеки. Сів у свого човника. Холодний вітер од швидкого лету змусив мене щільно загорнутися в плєд і це ніби наштовхнуло мене на нову думку, котра одразу ж ствердла в свідомості і стала безсумнівною: мені потрібно лишитися на самоті. Приїхавши додому, я негайно ж її здійснив, — механічно, ніби не я, а хтось інший.
Я написав керовничій фабричній колегії, що на де-який час покидаю роботу. Енно я сказав, що нам треба на час розлучитися. Вона трівожно допитливо поглянула на мене, зблідла, але не сказала жадного слова. Тільки після, за самої хвилини од'їзду, вона спитала, чи, не хочу я побачитись із Неллою. Я відповів: «Ні» — і поцілував Енно в останнє.
Після цього насіло на мене мертве одубіння. Холодний біль і клаптики думок. Від промов Нетті й Менні спогади лишилися бліді й ніякі, ніби все це було пусте й нецікаве. Тільки раз майнула думка: «ось чому, значить, поїхала Нетті: від експедиції залежить усе.» Гостро й чітко згаду вались окремі вирази й цілі фрази Стерні: «треба зрозуміти
