вано, що докладних протоколів взагалі не було ведено, бо ж цього ніколи на зборах технічно-ділових не робиться.
На перший погляд це видавалося правдоподібним. Марсіянці, справді, здебільшого публікують лише резолюції своїх технічних з'їздів, вважаючи, що всяка розумна й корисна висловлена будь-ким гадка або знайде собі місце в самій резолюції, або ж її далеко краще й грунтовніше вияснить сам автор в окремій статті, брошурі чи книзі, коли надає їй порядну вагу. Марсіянці взагалі не люблять над міру роспложувати літературу і нічого подібного до наших кількатомових «праць комісій» у них знайти не можна: все скорочується до найменшого можливого розміру.
Та на цей раз я бібліотекареві не повірив. Надто великі й поважні справи розглядав з'їзд, щоб можна було поставитись до їх обговорення як до звичайних дебатів над якимсь звичайним технічним питанням.
Я, однак, присилував себе приховати своє недовірря і, щоб зняти з себе всяке підозріння, — ніби покірно заглибився в розгляд того, що мені дали. Насправжки ж я тим часом обмірковував плян своїх дальших вчинків.
Було ясно, що з книжного відділу бібліотеки я не видобуду того, що мені було потрібне: протоколів або й справді не було, або ж застережений моїм питанням бібліотекар по-мистецькому їх од мене сховає. Лишалося одно — фонографічний відділ бібліотеки.
Там протоколи можна було б знайти навіть як би їх не було видруковано. Марсіянці вживають фонографа замісць стенографії і в їхніх архивах переховується багато невиданих друком фонограм ріжних громадських зборів.
Я підгледів хвилину, коли бібліотекар був дуже заклопотаний і непомітно для нього шатнувся до фопографічного відділу. Там у діжурного товариша спитав я великого каталога фонограм. Він мені його дав.
У каталозі я швидко знайшов номери фонограм цікавого мені з'їзду і, удаючи, ніби не хочу турбувати діжурного товариша доставанням їх, пішов шукати їх сам. Мені пощастило.
