Ще гостріше не погодилися ми в поглядах на наші власні стосунки. Вона вважала, що любов зобов'язує — до уступок, до жертв, найперше ж — до вірности, поки шлюб тягнеться. Звичайно, я й не думав іще там на когось позирати, але ж не міг і визнати обов'язку вірности, саме як обов'язку. Я навіть принципіяльно гадав, що многошлюботво стоїть вище за одношлюбство, бо здатне воно дати людям більше багацтво в особистому життю і більшу розмаїтість комбінацій у сфері спадковости. На мій погляд лише суперечности буржуазного ладу являються причиною, що многошлюбство за наших часів або не можна перевести в життя, або ж є воно лише привілеєм експлоататорів і паразитів, котрі все бруднять своєю загнилою психологією; будучність і тут переведе свої глибокі реформи.
Такі погляди Ганну Миколаївну гостро обурювали: вона добачала в них лише спробу обгорнути пожадливе відношення до життя в ідейні форми.
І однак, мені й на думку не спадало передбачати можливість розриву, коли ось до нашого життя вплутався вплив зокола і прискорив події.
Близько того часу до столиці прибула молода людина, що мала незвично в наших колах конспіративне ім'я — Менні. З привезених Менні з півдня де-яких доручень і повідомлень видно було, що в товаришів користується він повним довіррям. Упоравшись до своїми справами, він ще на де-який час ухвалив залишитися в столиці і став чогось учащати до нас, виявляючи одверте бажання зо мною заприятелюватися.
Це була людина ріжнобічної оригінальности, починаючи вже зо внішності. Очі йому було так замасковано темними окулярами, що я навіть не знав, якого вони кольору; голова була трохи більша, ніж би слід їй було бути; риси обличчя були гарні, але навдивовижу нерухомі й нежиттєві і ніяк не пасували до лагідного й промовистого голосу, як і до ставної й гнучкої юнацької фігури. Мова його була рівна й пливка та завжди повна змісту. Наукову освіту мав він широку й ріжноманітну, фахом же був, очевидно, інженір.
В розмові Менні завжди мав звичку зосіблені й практичні питання зводити до загального ідейного обгрунто-
