— Я вірю в тебе, Нетті, — відповів я, — а тому вірю і в себе, — в людину, котру ти покохала.
— Ти маєш рацію, Ленні. І я певна, що спід всякого нагніту долі, з усякої катастрофи ти вийдеш вірним собі, дужчим і кращим, ніж перше.
Майбутнє кидало тінь на наші прошальні ласки і вони лучилися зо слізьми Нетті.
З ДОПОМОГОЮ Нетті за ті короткі місяці я встиг значно посунути до здійснення найпершу точку свого пляну — стати корисним робітником марсіянського суспільства. Я свідомо одхиляв усі пропозіції читати лекції про Землю та її людей: було б безглуздям зробити це своєю спеціяльностю, бо це значило б навмисне спинювати свою свідомість на образах свого минулого, котрого я й так не міг спекатись, — замісць засвоювати майбутнє, котре я повинний був завоювати. Ото ж я надумав безпосереднє стати на роботу і вибрав для того — після уважного порівнювання й обмірковування — фабрику одежі.
Звичайно, я вибрав для себе роботу найлегшу. Але мені й тут довелося чимало попрацювати, щоб себе до неї як слід підготовити. Довелося засвоїти вироблені наукою принципи впорядковування фабрик взагалі, обговтатись спеціяльно з тою фабрикою, де мені належалося працювати, з її архітектурою і організацією праці, вияснити собі хоч побіжно призначення всіх уживаних тут машин, тої ж машини, біля котрої я мусив сам працювати — в усіх, звичайно, подробицях. За цією роботою виявилась потреба спочатку добре вивчити де-які розділи загальної й прикладної механіки, технології і навіть математичного аналізу. Найбільші труднощі тут виникали не зо змісту виучуваного, а з його форми. Марсіянці писали свої підручники не для людини нижчої культури. Я пригадував, як мучився я колись дитиною над французьким підручником математики, що дістався мені до рук випадково. У мене завжди було поважне змагання, як і порядні здібности до цього пред-
