ЧАСТИНА ПЕРША
I. Розрив
БУЛО це тоді, коли що-йно починався той величний процес у нашій країні, що тягнеться й досі та нині, на мою думку, наближається до свого неминучого грізного кінця.
Його перші, кріваві дні так глибоко струснули громадську свідомість, що на швидкий і радісний кінець боротьби вичікували геть чисто всі; скрізь панувало вражіння, що все лихо вже минулося, що старе ніколи не вернеться. Нікому й на думку не спадало, до якої міри цупкі ще кощаві руки мерця, що давив, — та й досі ще давить, — живого в своїх корчах-обіймах.
Бойовий запал як повідь опановував маси. Душі людей безоглядно линули назустріч майбутньому; сучасне роспливалося в рожевому тумані, минуле гинуло в далечині, зникаючи з очей. Всі людські відносини стали такі хисткі й тонкі, як до того часу ще не бували ніколи.
В ці дні й трапилася мені пригода, що перекинула догори все моє життя і вихопила мене з виру народньої боротьби.
Хоч мені й було лише двадцять сім год, а я був одним зо «старих» робітників партії. Праці моєї було вже шість років, з перервою лише на рік ув'язнення. Я перше, ніж хто інший, відчув наближення бурі і зустрів її спокійніше за кого-будь. Працювати тепер доводилося значно більше,
